МЕТОДОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГІЗАЦІЄЮ СЕКТОРІВ ЕКОНОМІКИ: монографія монографія / [Купінець Л.Є. та ін.] ; за наук. ред. Л.Є. Купінець ; НАН України, ДУ «Ін-т ринку і екон.-екол. досліджень НАН України». – Одеса : ДУ «ІРЕЕД НАНУ», 2022. – 550 с.
ISBN 978-617-14-0041-2
DOI: https://doi.org/10.31520/978-617-14-0041-2
АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ: Купінець Л.Є., д.е.н., проф. (вступ; розділ 1, §4.4, п. 5.5.3; п. 6.3.4, п. 6.3.5, розділ 7, висновки; загальна редакція); Степанов В.М., д.е.н., проф. (розділ 3, п. 6.3.2); Андрєєва Н.М., д.е.н., проф. (§4.1; §4.2; §5.1, §5.2, §5.3, §6.1, §6.2); Рубель О.Є., д.е.н., проф. (розділ 2, §5.4, п. 5.5.1, п. 6.3.1, п. 6.3.5); Гетьман О.Л., к.е.н. (§4.3, п. 5.5.2; п. 6.3.3); Тютюнник Г.О., к.е.н. (п. 6.3.4); Шершун О.М. (розділ 7, технічне оформлення робочих матеріалів).
В роботі теоретично обґрунтовано парадигму нелінійного розвитку економіко-екологічних систем, яка базується на нелінійному уявленні їх динаміки, що виявляє себе багатоваріантністю управлінських рішень щодо зміни їх стану в екологоорієнтованому напрямку. Визначено функціональну та структурну складність управління, як процесу реалізації екологоорієнтованого цілепокладання. Досліджено методологію пізнання фактору часу в управлінні нелінійними системами економіко-екологічного типу, сформована предметна галузь пізнання та вихідні основи теорії часу. Запропоновано концептуальну модель стратегічного управління процесом екологізації економіки на підґрунті орієнтації на цілі сталого розвитку, аналіз типології систем управління природокористуванням, специфіку секторальної екологізації, яка передбачає спрямування управлінських впливів на реальне досягнення цілей та впровадження інформаційних систем для підтримки управлінського процесу.
Рецензенти:
Б. В. Буркинський, директор ДУ «Інститут ринку і економіко-екологічних досліджень НАН України», академік НАН України, доктор економічних наук, професор
О. Р. Губанова, завідувач кафедри економіки природокористування Одеського державного екологічного університету, доктор економічних наук, професор
Е. М. Забарна, завідувач кафедри економічних систем і управління інноваційним розвитком Національного університету «Одеська політехніка», доктор економічних наук, професор
Затверджено до друку Вченою радою ДУ «Інститут ринку та економіко–екологічних досліджень НАН України»
(Протокол №18 від 08 грудня 2022 р.)
ЗМІСТ
ВСТУП | 8 |
1 УПРАВЛІННЯ ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ ФАКТОР СЕКТОРАЛЬНОЇ ТА РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ | 10 |
1.1 Стратегічні цілі та завдання національної екологічної політики | 10 |
1.2 Результативність системи екологічного управління | 13 |
1.3 Архітектоніка управління процесами екологізації секторальної економіки | 19 |
1.4 Процеси екологізації в аналізі вертикалі управління в Україні | 22 |
2 ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ДОМІНАНТИ ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ | 47 |
2.1 Інституційні домінанти екологічного управління у системі імплементації угоди про асоціацію Україна – ЄС | 47 |
2.2 Інституційні гравці системи екологічного управління та інституціональна комплементарність в контексті виконання Угоди про асоціацію Україна – ЄС | 53 |
2.3 Інституційна екосистема, як методологічний базис управління природокористуванням | 59 |
3 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ СЕКТОРІВ ЕКОНОМІКИ | 68 |
3.1 Теоретичні підходи до формування методології управління екологізацією економіки | 68 |
3.2 Категоріальний базис теорії управління екологізацією економіки | 73 |
3.3 Управління секторальною екологізацією як складною системою | 83 |
3.4 Тезаурус нелінійності як мови пізнання об’єкта управління | 91 |
3.5 Принципи нелінійності в управлінні складними системами | 99 |
3.6 Методологічні аспекти імплементації нелінійності в систему пізнання складних систем | 106 |
3.7 Аксіоматика лінійного та нелінійного управління екологізацією економіки | 127 |
3.7.1 Інваріантні поняття теорії лінійності і нелінійності | 127 |
3.7.2 Проблеми аксіоматичного уявлення лінійності і нелінійності | 130 |
3.7.3 Аксіоматика системних ефектів нелінійності складних процесів | 141 |
3.8 Методологія обліку фактору часу в контексті нелінійного управління | 149 |
4 МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСАМИ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ СЕКТОРАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ | 162 |
4.1 Інституціональні та неоінституціональні підходи щодо формування методології екологізації економіки | 162 |
4.2 Концептуальний базис стратегічного управління процесами екологізації в контексті неоіндустріалізації економіки | 167 |
4.3 Функціональна трансформація системи екологічного управління секторальною економікою в контексті європейських практик | 178 |
4.4 Корпоративне стратегічне управління в умовах розвитку екологізації секторів економіки: теоретико-методологічний аспект | 188 |
4.4.1 Екологізація діяльності підприємства в контексті лінійних та нелінійних процесів управління | 188 |
4.4.2 Екологізація в реальних умовах корпоративного управління | 199 |
4.4.3 Екологічна модернізація виробництва та екологічний менеджмент | 206 |
5 ДІАГНОСТИКА ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ СЕКТОРІВ ЕКОНОМІКИ | 210 |
5.1 Передумови діагностики економіко-екологічних системи в контексті методології нелінійного управління екологізацією економіки | 210 |
5.2 Теоретико-методологічні підходи щодо діагностики управління економіко-екологічними системами | 222 |
5.3 Діагностика управління секторальною екологізацією | 227 |
5.4 Діагностика інституціональної якості екологізації економіки та інституціональне планування екологічного управління | 232 |
5.5 Методологічні аспекти діагностики управління секторальною екологізацією економіки України | 249 |
5.5.1 Управління екологізацією морегосподарського сектору економіки | 249 |
5.5.2 Управління екологізацією енергетичного сектору | 256 |
5.5.3 Управління екологізацією аграрного сектору економіки | 274 |
6 ІНСТИТУЦІОНАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ СЕКТОРІВ ЕКОНОМІКИ | 310 |
6.1 Методологічне забезпечення системи стратегічного управління секторальною екологізацією економіки | 310 |
6.1.1 Система управління секторальною екологізацією економіки | 310 |
6.1.2 Стратегічне управління підприємствами в умовах секторальної екологізації економіки | 317 |
6.2 Удосконалення інституціонального забезпечення управління екологізацією секторальної економіки України | 329 |
6.3 Формування ефективної системи стратегічного управління секторальною екологізацією економіки | 349 |
6.3.1 Інституційне забезпечення інноваційних практик в системі управління екологізацією морегосподарського сектору України | 349 |
6.3.2 Системно-параметрична методологія нелінійного управління екологізацією морської берегової зони України | 364 |
6.3.3 Удосконалення інституціональних засад формування системи управління екологізацією енергетичного сектору | 371 |
6.3.4 Стратегічне управління аграрним землекористуванням в контексті нелінійного підходу | 385 |
6.3.5 Стратегічні інституційні орієнтири управління розвитком аквакультури | 407 |
7 ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ СЕКТОРІВ ЕКОНОМІКИ | 422 |
7.1 Проблематика науково-інформаційного забезпечення процесу прийняття управлінських рішень у сфері екологізації секторів економіки | 422 |
7.2 Удосконалення інформаційного забезпечення, як складової системи управління розвитком екологізації секторів економіки | 460 |
7.3 Методичний підхід до діагностики результативності податкового регулювання екологізації економіки | 472 |
ВИСНОВКИ | 507 |
ПЕРЕЛІК ДЖЕРЕЛ ПОСИЛАННЯ | 517 |
ВСТУП
Сучасне суспільство та економічний розвиток стикається з безліччю екологічних проблем, включаючи появу нових трендів розвитку, скорочення запасів природних ресурсів, втрату біорізноманіття і зміну клімату. Мінливість сучасного світу змінює умови і можливості екологоорієнтованого господарювання та функціонування економічних суб’єктів на засадах екологізації економіки. Реалізація цього напрямку залежить від активізації системного процесу управління, спрямованого на зниження екодеструктивного впливу сфер виробництва, обігу і споживання на якість середовища. Управління екологізацією розвитку секторів національної економіки – комплексний і системний процес екологічного перетворення, процес постійного екологічного удосконалення, основним пріоритетом якого є повсюдне впровадження новітніх досягнень науково-технічного прогресу.
Зміна зовнішнього та внутрішнього середовища породжує інституціональні зміни, зміни потреб ринку, запровадження нового порядку господарювання у відповідності до законів природи, приєднання до міжнародних ініціатив та інші фактори впливу на суб’єктів господарювання, що вимагає здатності підлаштовуватися під ці зміни, що є однією з найбільш важливих складових успіху в реалізації екологічних перетворень. Інституціональні трансформації породжуються різноманітними факторами впливу прямої та непрямої дії. Першими можливо керувати, а на другі – реагувати. Економічні суб’єкти дуже інерційні до змін і тяжко адаптуються до вирішення нових завдань. Але для реалізації екологічного вектору секторального розвитку потрібно формувати ефективну систему екологічного управління в дуже складних економіко-екологічних системах, розвиток яких важко зрозуміти, використовуючи лінійні підходи до їх функціонування та традиційного управління. Поведінка таких систем в значній мірі нелінійна. В результаті складних взаємодій між складовими будь-якої економіко-екологічної системи утворюється мережа причинно-наслідкових зв’язків, які змінюють поведінку системи. Коли зміна однієї змінної може вплинути на велику систему через її взаємодію з іншими змінними, стає надзвичайно важко передбачити, що станеться після таких взаємодій. Також важко узагальнити вплив змінних з однієї системи на інші, що обумовлено факторами, специфічними для цієї системи.
У цьому контексті слід очікувати, що управління складними системами буде дуже непростим завданням. Діюча система управління характеризується упором на спрощені рішення, що шкодить довгостроковій життєздатності та стійкості таких систем.
Знайти рішення нагальних питань сталого розвитку економічних систем, узгоджених з можливостями навколишнього природного середовища дозволяє діагностика управління процесами екологізації. Діагностичний підхід спрямований на дезагрегацію екологічних проблем, виявлення елементів окремих складових, які мають значення з точки зору удосконалення управління складними економіко-екологічними системами.
В основу процесу управління екологізацієюєю секторального розвитку економічних систем покладено механізм стратегічного управління, який повинен визначити вектор їх розвитку. Але визначенню його складових передує дослідження базового інституціонального забезпечення екологізації секторального розвитку та ендогенно-екзогенних факторів впливу на інституціональне середовище, що започатковують та завдають певну логіку та структуру дослідження, основою якого є система як загальних, так і специфічних принципів, методів і способів пізнання економічних явищ та процесів. Обраний методологічний підхід дозволить виявити причини походження конкретних проблем управління, пов’язаних з виникненням та накопиченням протиріч між інтересами різних економічних агентів стосовно реалізації секторальної екологізації.
Трансформація інтересів закономірно призводить до поступової зміни умов інституціонального середовища, що в свою чергу, ставить нові завдання, вирішення яких можливо за умови інституціональної комплементарності, яка дозволить знизити екологічні ризики, та визначить стратегічні пріоритети розвитку економічних систем. Управління екологізацією секторів (галузей) національної економіки є сукупністю процесів, що забезпечують трансформацію проблеми в новий стан шляхом застосування певних керованих дій. Саме дослідженню цієї проблеми присвячена науково-дослідна робота.