ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Будь-яка управлінська діяльність пов’язана з інформаційним процесом та розвитком інформаційних систем. Екологічне управління передбачає формування складної інформаційної архітектури, яка забезпечує прийняття обґрунтованих управлінських рішень і розглядається як важливий вектор політики інформатизації в о країні та формування екоінформаційного суспільства. Акумуляція достовірної та своєчасної інформації та її раціональне використання для цілей управління формує інформаційний ресурс, що забезпечує підтримку екологічної безпеки як основи сталого розвитку. Нові інформаційні технології змінюють традиційні схеми передавання інформації, сприяючи більшій децентралізації та залученню громадськості в процесі прийняття рішень. Орієнтація держави на всеосяжну цифровізацію усіх аспектів життя українського суспільства, актуалізують впровадження комплексної системи державних інформаційних ресурсів, як базису сучасного економіко-екологічного управління.

Утворення екоінформаційного простору є основою приєднання України до міжнародних ініціатив щодо формування екоінформаційного суспільства, як нової еволюційної форми цивілізаційного розвитку, підвищення ефективності державної економічної політики та реалізації конституційного права (ст.34 Конституції України) громадян на доступ до вільного одержання екоінформації для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів задля національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку.

Враховуючи безпрецедентний масштаб та глобальний характер задач забезпечення безпечного і екологічно стабільного середовища, як основи сталого розвитку, доведена необхідність удосконалення екоінформаційної комунікаційної системи, що забезпечує збирання, пошук, оброблення та передачу інформації з метою запровадження негайних узгоджених дій та системних рішень в напрямку національного еколого-економічного розвитку.

Орієнтація держави на всеосяжну цифровізацію усіх аспектів життя українського суспільства, а також на удосконалення загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення прийняття управлінських рішень, доступу до екологічної інформації та її мережі, потребує аналізу елементів існуючої архітектури відкритих інформаційних джерел і пошуку можливих варіантів побудови інформаційної системи відповідного масштабу та функціональності. Це, в свою чергу, пов’язано із раціональністю функціонування інформаційно-комунікаційного середовища в контексті забезпечення дійових еколого-економічних рішень, які дозволяють досягти економічного прогресу, не завдаючи шкоди природному середовищу.

У першому розділі монографії теоретично обґрунтовано об’єктивну необхідність удосконалення інформаційної складової, як базової умови екологоорієнтованих перетворень, системно визначено концептуальний погляд на процес інформаційно-аналітичного забезпечення національного еколого-економічного розвитку та показано взаємозв’язок інформаційних систем з прийняттям обґрунтованих управлінських еколого-економічних рішень. Доведено, що діджиталізація в широкому розумінні забезпечує передумови стратегічного планування перетворень економічного розвитку на засадах екологізації.

Представлено авторське тлумачення сутності та складових інформаційного забезпечення кожного етапу прийняття еколого-економічних рішень як багатофункціонального систематичного ресурсу, достатнього і для реалізації майбутніх еколого-економічних задач, і для оцінки ефективності та результативності екологічної політики держави в контексті вже отриманих змін.

Визначено та проаналізовано міжнародне та національне інституціональне поле, що створює умови для забезпечення державного управління розвитком електронних інформаційних ресурсів екологічного спрямування як базису стратегічних та тактичних еколого-економічних перетворень. Виокремлено та теоретично обґрунтовано набір елементів архітектури відкритих джерел екологічної інформації України, як складових формування екоінформаційного суспільства та функціонування інформаційно-комунікаційного середовища в якому всі суб’єкти-користувачі можуть мати доступ до базових даних, обробки, обміну достовірною екологічною інформацією. Такий спосіб її використання є необхідним та достатнім підґрунтям процесу ефективного державного екологічного управління та економічного зростання.

Зазначено, що за основу формування всіх потоків екологічної інформації в екоінформаційному суспільстві повинна братися модель комунікації М. де Флера, яка уникає основного недоліку лінійних моделей, а саме відсутності зворотного зв’язку, що виступає обов’язковою ознакою екоінформаційного суспільства. Це передбачає, що як у операторів системи, так і у суб’єктів-користувачів екологічної інформації, повинен бути належний рівень екологічних знань, сформована екологічна свідомість, здатність сприймати та професійно обробляти отриману інформацію.

Доведено, що владні структури не сприймають екологічну інформацію як ефективний інструмент управління, не зважаючи, на участь країни у міжнародних проєктах, які спрямовані на удосконалення статистичного спостереження у сфері екології, а Україна не вкладає необхідну кількість зусиль для отримання істотних результатів у даному напрямку.

У другому розділі монографії досліджено стан, особливості, специфіка, тенденції та перспективи розвитку екоінформаційного ресурсу як базису прийняття обґрунтованих управлінських еколого-економічних рішень. Визначено, що при подальшому розвитку національного екологоорієнтованого інформаційного забезпечення у вигляді набору статистичних спостережень потрібно орієнтуватися на «Базовий набір статистики навколишнього середовища», що був розроблений Сектором статистики навколишнього середовища Статистичного відділу ООН в межах «Базових принципів розвитку статистики навколишнього середовища 2013 року».

Зазначено, що при використанні «Базового набору статистики навколишнього середовища», як основи аналізу формування зведеної екологічної документації, базою для його реалізації повинен слугувати Екологічний паспорт регіонів, у зв’язку з політикою країни, яка спрямована на децентралізацію і, як наслідок, збільшення відповідальності місцевих органів влади за прийняття обґрунтованих еколого-економічних рішень. Проведений аналіз діючого інформаційного забезпечення, спрямований на перевірку наявності екологічних показників «Базового набору статистики навколишнього середовища» в Екологічних паспортах регіонів, дозволив дістати висновку щодо необхідності суттєвого перегляду їх інформаційної наповненості та спроможності забезпечити обґрунтованість еколого-економічних рішень. Доведено, що Екологічні паспорти є первинною основою для формування регіонального статистичного базису еколого-економічного управління. Розглядаючи їх з точки зору міжнародних вимог, а також через призму фундаментальних принципів ООН і порівнюючи з «Базовим набором статистики навколишнього середовища» наголошено на доцільності розширення їх структури та відповідних баз даних. Аналіз доповнено оцінкою стану нефінансового звітування в Україні, як індикатора готовності та спроможності бізнес-середовища до соціально- відповідального господарювання. Визначено незацікавленість середніх та малих підприємств у максимальному розповсюдженні інформації щодо власної соціальної відповідальності, що гальмує процес комунікації із широкою аудиторією.

Досліджено та опрацьовано наявний екоінформаційний ресурс щодо витрат на охорону навколишнього природного середовища, а саме статистична база економічного супроводження та наукового забезпечення впровадження екологічних інновацій, що грають ключову роль у попередженні погіршення екологічної ситуації та виникнення небезпеки для здоров’я людей. Виявлено, що на даний час в Україні відсутня належна статистична база інформації про введення чи розробку екологічних інновацій.

Доведено, що формування повноцінного екоінформаційного ресурсу обумовлює об’єктивність розрахунку та повноту надходження екологічного податку до бюджету України. Визначено, що при відсутності в державних органах статистики інформації, що відповідала б даним податкової декларації екологічного податку, а також, беручи до уваги, що обов’язки щодо нарахування екологічного податку покладено на платників податку та враховуючи, що в податковій декларації існує поняття податкового боргу та переплати можна стверджувати, що існуючі статистичні спостереження не забезпечують необхідний набір даних для розрахунку повноти надходження екологічного податку до бюджету України. Отже, має місце недоотримання коштів на фінансування природоохоронних заходів, що поряд з оцінкою використання коштів екологічного податку забезпечує базу для оцінки ефективності політики охорони навколишнього природного середовища.

Проаналізовано динаміку витрат, пов’язаних із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища. З’ясовано, що при розробці та виконанні планів використання коштів фонду охорони навколишнього природного середовища виникає ряд проблем, а саме:

• недостатні надходження екологічних податків у бюджет може обмежити реалізацію всіх необхідних екологічних проєктів та заходів;
• поява неочікуваних витрат, пов’язаних з відсутністю попереднього аналізу ринку екологічних товарів та послуг, що спричиняє перевищення бюджету;
• використання коштів на непріоритетні проблеми, що послаблює та обмежує результативність процесів екологізації в галузевому та регіональному вимірі;
• недостатня чіткість та деталізація планів, що призводить до труднощів у їх виконанні. Прикладом є: відсутність інформації щодо конкретних кроків виконання чи визначення необхідних ресурсів для досягнення цілей; відсутність взаємодії із громадськістю, адже не всі територіальні органи влади демонструють інформацію про використання коштів фонду охорони навколишнього природного середовища; відсутність системи контролю і моніторингу, що ускладнює оцінку ефективності використання коштів.

У результаті аналізу визначено, що для вирішення цих питань необхідно розробити комплексну програму з уточненими кроками виконання, забезпеченням прозорості та активною взаємодією з громадськістю, а також створити систему контролю та моніторингу для оцінки ефективності використання коштів фонду охорони навколишнього природного середовища і досягнення природоохоронних цілей.

Визначено слабкі сторони інформаційного забезпечення природоохоронної сфери України на порталі «Дія. Відкриті дані», що базуються на результатах аналізу інформаційного наповнення сервісів і додатків, що агрегують відкриті державні дані у сфері екології в межах концепції «Відкритий уряд». Результатом аналізу є ряд пропозицій, щодо удосконалення процесу агрегації та стандартизації даних, активізації співпраці між державними органами і перегляду нормативно-законодавчих актів, що стосуються наборів даних, які підлягають оприлюдненню.

У третьому розділі монографії представлено узагальнені авторські пропозиції та рекомендації щодо удосконалення інформаційно- аналітичного забезпечення в системі еколого-економічного управління в Україні та модернізації роботи суб’єктів управління на новій ідеологічний основі. Визначено, що найкращим способом вирішення питання переходу України до екоінформаційного суспільства і створення умов для прийняття обґрунтованих, екологоорієнтованих рішень, що кореспондуються із громадською думкою – є максимальна цифровізація усіх форм екологічної інформації із можливістю участі у даному процесі усіх суб’єктів-користувачів даного ресурсу. Доведено, що одним із перспективних прикладів автоматизації подання екологічної інформації, використовуючи процес цифровізації, може стати надання інформації по адміністративно-територіальному принципу у вигляді аналогу Екологічного паспорту регіону. Беручи до уваги сучасні тенденції в сфері інформатизації, такий процес може нести назву Електронного екологічного паспорту регіону (ЕЕ-Паспорт регіону). Перехід до Е-паспортизації позиціонується авторами як цифровий механізм, який може призвести до значного економічного ефекту через кілька ключових напрямків. Його впровадження сприятиме: ефективнішому контролю за станом довкілля та дозволить швидше виявляти проблемні ситуації; зменшенню ризиків для здоров’я населення та природи, що, в свою чергу, може знизити витрати на лікування та відновлення довкілля; спростити доступ до інформації для стейкхолдерів, включаючи інвесторів, підприємства та урядові органи, що покращить прийняття еколого-економічних рішень; зменшити бюрократичні витрати та підвищити ефективність використання фінансових ресурсів, для економічного зростання секторів економіки та регіонів.

Обґрунтовано можливості: удосконалення елементів архітектури державних відкритих джерел екологічної інформації як основи аналітичного забезпечення підтримки еколого-економічного розвитку країни за рахунок використання інноваційно-інвестиційного цифровізованого ресурсу; запровадження обов’язкового нефінансового звітування з розширеним полем інформації щодо післявоєнної відбудови бізнесу та виконання екологічного законодавства; алгоритмізації цифрового збору та обробки інформації щодо екологічного оподаткування, повноти надходження податку, ефективності та стимулювання його цільового використання.

Закономірним слідством запропонованої інформаційної архітектури є авторське визначення та обґрунтування доцільності впровадження:

• стандартизованого алгоритму використання коштів Державного фонду охорони навколишнього природного середовища та формування відповідного інформаційного супроводження кожного етапу виконання запропонованого алгоритму;
• рекомендацій щодо удосконалення процесу моніторингу навколишнього природнього середовища, шляхом залучення бізнесу та громадськості;
• елементів нелінійного управління процесами еколого-економічного розвитку національної економіки через удосконалення існуючої системи ухвалення еколого-економічних управлінських рішень, що полягає в передачі процесу розробки альтернатив, незацікавленим у фінансовому результаті сторонам, як складової «м’якого» екологічного управління.