ІНТЕГРАЦІЙНІ ФОРМИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ: ТЕОРИТИЧНІ АСПЕКТИ ТА ПРАКТИЧНІ ПІДХОДИ

Інтеграційні процеси, що відбуваються у світі, поступово імплементуються в діяльність національних економік, окремих регіонів та підприємств. Для України, яка знаходиться в стані затяжної кризи, ускладненої військовим конфліктом, розвиток нових інтеграційних форм в підприємницькій діяльності може стати передумовою її стабілізації. Значною мірою це залежатиме від дій уряду, спрямованих на нейтралізацію зовнішніх проблем, ре-формування фінансової, адміністративної, фіскальної та правової системи задля забезпечення стабільності економічного середовища та операційної діяльності підприємств. В свою чергу, створення нових форм підприємницької діяльності на базі інтеграції дає змогу підприємствам в значної мірі самостійно вирішувати питання стабілізації діяльності, підвищення ефективності та по-дальшого сталого розвитку.

В Україні розроблено низку законодавчих актів, покликаних різними способами вирішити питання подальшого розвитку економіки та підприємств. Так, в Стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів [210] сформовано теоретичні та законодавчі підстави для розбудови інтелектуально-орієнтованої економіки і формування знаннєвого суспільства в умовах глобалізації. В Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 роки [81] визначаються заходи щодо впровадження відповідних стимулів для цифровізації економіки, суспільної та соціальної сфер, розвитку цифрових інфраструктур, стимулювання внутрішнього ринку виробництва, використання та споживання цифрових технологій задля розвитку внутрішнього ринку. В стратегії сталого розвитку «Україна-2020» [213] узагальнено низку реформ, які сприятимуть виходу України на провідні позиції у світі через роз-виток та підтримку підприємств на шляху до сталого розвитку.

Перелічені та інші документи мають за мету сформувати нові, більш ефективні підходи щодо розвитку підприємств, визначити оптимальні форми просування, однією з яких є інтеграція, яка в змозі забезпечити сталий розвиток завдяки більш оптимальному використанню спільної ресурсної бази.

У всіх сферах економіки відбувається поглиблення інтеграцій-них процесів, однак у сфері зв’язку та інформатизації цей процес протікає повільно. Проте, як свідчать статистичні дані та попередні дослідження, саме сфера зв’язку та інформатизації є одним із пріоритетних і важливих напрямків економіки України в період глобалізації та переходу до цифрової економіки та суспільства. Вона створює інноваційну та технологічну складову соціально-економічного розвитку держави і є найважливішою передумовою для підвищення конкурентоспроможності економіки та інтеграції України у глобальне інформаційне суспільство, оскільки до-зволяє розширити можливості громадян та бізнес-одиниць щодо доступу до національних та світових інформаційних ресурсів, сприятиме поліпшенню умов та якості життя, дозволяє розвивати освіту, медицину, державне управління через цифрові сервіси.

Втім, складні соціально-економічні умови сьогодення значно ускладнюють самостійний розвиток суб’єктів економічної діяльності у сфері зв’язку та інформатизації, що логічно призводить до необхідності пошуку нових можливостей для розвитку, оновлення технологій, використання лінійних та стаціонарних споруд, логістичної мережі тощо. Виходом з цього становища і є процес інтеграції підприємств як об’єкт дослідження. Формування та роз-виток нових інтеграційних форм підприємництва у сфері зв’язку та інформатизації потребує поглибленого дослідження теоретичних та методологічних аспектів фундаментальних та прикладних питань щодо інтеграції, визначення доцільності вертикальної та горизонтальної інтеграції, аналіз інтеграційних форм співпраці у сфері зв’язку та інформатизації, проведення діагностики та ви-значення напрямків розвитку інтегрованих підприємств, розробки методичного інструментарію визначення ефективності інтеграції. Усі ці аспекти і є предметом дослідження.

Поняття «інтеграція» введено в словник в 20-х рр. минулого сторіччя німецькими вченими Р. Шмедом, X. Кельзеном і Д. Шиндлером. На їх думку термін «інтеграція» (від лат. іпІе§гасе) означає якусь цілісність, структуру, вдосконалення і першочергово засто-совувся у природничих науках. В свою чергу, А. Марк, Г. Бругманс, П. Дюкло вважають метою інтеграції створення співпраці людей в одному політичному полі, на противагу об’єднань держав. Інший підхід запропоновано К. Дейлом, який у своїх працях робить спробу проаналізувати характер взаємозв’язків між міжнародною інтеграцією та соціальною комунікацією. Динаміку інтеграції, її при-чини та наслідки в своїх працях описали Е. Хаас та Л. Ліндберг, які обґрунтували свій підхід на основі концепції Д. Митрані. В економіці термін «інтеграція» став застосовуватися в 1950-1960-ті роки в процесі налагодження широкого співробітництва між країнами. Відтоді цей термін в економічній літературі вживається перш за все для характеристики процесу поступового взаємопроникнення і взаємної адаптації національних економік, для формування єдиного економічного організму. Інтеграція, з точки зору Р. Коуза, визначається як механізм заміни ринкових обмінних операцій (транзакцій) організаційною побудовою виробництва.

Характеристику інтеграції з точки зору розвитку процесів концентрації та диференціації виробництва наведено в працях вітчизняних економістів: Л. Беррі, В. Єльмеєва, А. Зворикіна, Я. Кронрода, Г. Самборського, Г. Шишкова та інших. В пра-цях Л. Абалкіна, Г. Горланова, А. Мокроносова, І. Ніколаєвої, В. Овчиннікова, І. Шарапова, А. Шишкіна, В. Яковлева та інших представлена комплексна наукова характеристика узагальнення і його взаємозв’язок з процесами функціональних і різнорівневих форм організації виробництва, дослідженні його закономірності, фактори розвитку. Інтеграція суб’єктів господарювання иичначасться в порівнянні з функціональними формами органі-зації економічної діяльності (І. Кіршин, І. Ніколаєва, Н. Шишкіна, А. Улезько та інші) або як економічний феномен якісного і кількісного порядку (А. Мокроносов, І. Шарапов, В. Курченков та інші). У вітчизняній економічній літературі розглянуті під-ходи щодо дослідження інтеграції підприємств: інформаційно-фінансовий (Н. Спільна, В. Осипов, Н. Зарічна); маркетинговий (О. Іванова, Н. Задорожнюк); оснований на розвитку підприємства (Ю. Іванов, А. Пилипенко та інші). Значний внесок у до-слідження інтеграційних форм розвитку підприємств зробили: А. Балян, І. Бакушевич, І. Брижань, 3. Варналія, М. Войнаренко, П. Геєць, В. Дубницький, В. Забродський, О. Карпенко, С. Соко-ленко, І. Ткачук, В. Чевганова та інші.

Аналіз наукових праць, в яких розглянуто різноманітні теорії і підходи щодо інтеграції суб’єктів господарювання, а саме: Н. Ігнатова розглядає методологічний підхід; О. Челнокова та І. Кіршін -системно-еволюційний підхід; Р. Гильфердинг та Ж. Тироль – те-орію фінансово-промислового капіталу; Я. Кронрод та Г. Шишко-ва – виробничо-технологічний підхід; О. Білоус – рівневий підхід; А. Мовсесян та Д. Гелбрейт – інформаційно-фінансовий підхід і теорію економічної влади; Г. Антонов та В. Смоляго – маркетинговий підхід; Г. Клейнер та Р. Качалов – інституціональний підхід, показав, що зазначені вчені досліджують різні сторони складної і внутрішньо неоднорідної категорії, визначаючи її через окремі сто-рони, складові, аспекти, функції.

Враховуючи те, що результати вітчизняних та закордонних науковців спрямовані на обґрунтування загальних теоретичних засад інтеграційних процесів, першочерговим є дослідження інтеграції на підприємствах в різних сферах економіки та/чи площині діяльності. Питання трансформації економіки, визначення особливостей горизонтальної та вертикальної інтеграції, обліку в інтегрованих підприємствах широко відображені в працях В. С. Ніценка, Л. В. Гирника, П. М. Макаренка, Ю. О. Нестерчука, Л. Н. Соломчук. Визначення доцільності інтеграції та використання різноманітного інструментарію підвищення ефективності взаємодії під-приємств відображене в працях М. Г. Беспарточного, О. А. Князевої, І. П. Міщука, Г. В. Черевко та інших. Особливостям стратегічного управління, розвитку персоналу інтегрованих структур та змінам моделі стратегічного управління підприємства у складі вертикально інтегрованої структури присвячені праці В. М. Колоска, Н. В. Розумної, О. В. Сідуняка, Є. І. Ходаківського.

Накопичений теоретичний досвід надає певну можливість оцінки сучасних тенденцій створення інтеграційних форм розвитку підприємств в національній економіці, розробку необхідного методичного інструментарію формування інтегрованих підприємств. Але оцінка доцільності та ефективності інтеграційних форм підприємств у сфері зв’язку та інформатизації вимагає додатково-го поглибленого опрацювання з огляду як на високу актуальність проблеми, так і на нестачу наукових доробок у цьому напрямку.

З огляду на зазначене, дослідження питань формування інтеграційних форм розвитку підприємств сфери зв’язку та інформатизації в Україні з урахуванням міжнародного досвіду з метою підвищення ефективності діяльності підприємств, розвитку сфери та національної економіки в цілому, формує нову наукову проблему, пов’язану із необхідністю формування теоретичних, методологічних та прикладних засад розвитку підприємств сфери зв’язку та інформатизації на засадах інтеграції.

Таким чином, метою дослідження є вирішення наукової проблеми обґрунтування теоретичного базису та формування практичних підходів щодо розвитку інтеграційних форм розвитку підприємств сфери зв’язку та інформатизації в умовах трансформації економіки.

Для досягнення поставленої мети у монографії викладено авторське бачення теорії, методології та практики розвитку сучасних підприємств на інтеграційних засадах. У першому розділі досліджено теоретичні та методологічні засади інтеграції, визначені основні інтеграційні форми підприємств, зазначені їх переваги та недоліки, внаслідок чого встановлено основні мотиви, цілі та форми інтеграції, визначена їх роль в реформуванні сфери зв’язку та інформатизації та національної економіки в цілому. У другому розділі проаналізовано нормативно-правове забезпечення та економічні передумови розвитку інтеграційних форм підприємств у сфері зв’язку та інформатизації, запропоновано поетапний план інтеграції підприємств. У третьому розділі розроблено теоретичне підґрунтя та прикладні засади формування механізму інтеграції підприємств на різних рівнях національної економіки, побудовано багатофакторну модель розвитку сфери зв’язку та інформатизації України за допомогою статистичного методу множинної регресії. У четвертому розділі сформовано методичні базу ви-значення доцільності та розроблені прикладні методи інтеграції підприємств сфери зв’язку та інформатизації. У п’ятому розділі розроблено методичний інструментарій визначення ефективності інтеграції підприємств сфери зв’язку та інформатизації.

У підсумку встановлено, що інтегровані підприємства сфери зв’язку та інформатизації з більшою ефективністю вирішають завдання підвищення ефективності діяльності в сучасній економіці завдяки зниженню трансакційних витрат, оптимізації організаційної структури мережі, диверсифікації діяльності, залученню необхідних фінансових ресурсів, концентрації на пріоритетних напрямах діяльності, розвитку перспективних науково-дослідних розробок для виходу на нові ринки тощо. Визначено нові проблеми, що виникають у новостворених структур, а саме складності, пов’язані із захистом інформації, обліком, логістикою та інші проблеми, які автор спробував частково вирішити у межах даної монографії.

У роботу включені основні результати, отримані автором у ході науково-дослідної роботи Одеського національного університету імені 1.1. Мечникова.

Автор, користуючись нагодою, висловлює глибоку подяку науковому редактору та рецензентам за аналіз роботи і змістовні зауваження. Щира вдячність керівництву економіко-правового факультету, колективу кафедри Фінансів, банківської справи та страхування ОНУ імені І. І. Мечникова, колегам та однодумцям за підтримку.