ІНСТИТУЦІОНАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ

На сучасному етапі перед Україною та її регіонами стоїть завдання щодо підвищення рівня та якості життя людей, зростання конкурентоспроможності. Це ключовий елемент національних і регіональних стратегій у будь-якій країні та важлива функція державного регулювання економіки. Необхідною умовою для досягнення стану сталого розвитку регіональних економічних систем є формування сприятливого інституціонального середовища у вигляді норм, правил, підходів і механізмів функціонування інституцій, здатних стимулювати економічний розвиток в регіонах України.

Дослідження процесу формування інституціонального середовища економіки актуальне, по-перше, оскільки існує безпосередній зв’язок між цим процесом та економічним зростанням, а по друге, тому що ринкова трансформація в Україні за своєю сутністю це не тільки перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової, але й формування нового інституціонального середовища.

Перехід країни до ринкової економіки, зростання складності процесів, які відбуваються в економіці та інших сферах суспільства, неможливість вирішення низки питань соціально-економічного розвитку суспільства спираючись на традиційне трактування визначення капіталу обумовлюють необхідність розробки концепції формування сприятливого інституціонального середовища соціально-економічного розвитку регіонів України.

В умовах, коли освіта, інновації та інформатизація стали визначальними факторами соціально-економічного розвитку суспільства, коли провідну роль в економіці стали відігравати нематеріальні активи, людський та соціальний капітал, на перше місце стали висуватися дослідження формування сприятливого інституціонального середовища на всіх рівнях та у різних сферах суспільства.

Розвиток людського капіталу та нагромадження нематеріальних активів відкрили шлях до інноваційного розвитку і побудови економіки знань. Все більшого значення набуває інституціональне середовище як інструмент консолідації зусиль суспільства та каталізатор підвищення ефективності використання його ресурсів.

Помилки при здійсненні трансформаційних змін в Україні та формуванні нового інституціонального середовища призвели до цілого ряду негативних наслідків у стані економіки: висока ступінь зношеності, моральна застарілість та повільне оновлення основного капіталу; перешкоди на шляху розвитку людського капіталу внаслідок відсутності відповідних умов для ефективного використання висококваліфікованої робочої сили та її відтоку в інші країни з більш кращім якісним рівнем основного капіталу та вищим рівнем оплати праці. Відповідно під загрозу поставленні плани переходу економіки України та її регіонів на інноваційний шлях розвитку.

Основою суспільного багатства, соціально-економічного розвитку та прогресу є рівень загальнокультурної та професійної компетентності, творчої, підприємницької і суспільної активності населення країни, що накопичується поколіннями. Україна володіє значними природними ресурсами, досить великим освітнім та науковим потенціалом населення У той же час значні проблеми соціального розвитку (низький рівень життя населення, погіршення здоров’я, несправедливий розподіл національного багатства тощо) та несприятливе інституціональне середовище не дозволяє ефективно використовувати існуючий потенціал країни та її регіонів.

Кінець 20-го та початок 21-го століть характеризуються розвитком науково-технічного прогресу, підвищенням значимості людини в процесі виробництва, прискоренням процесу соціалізації економіки в розвинених країнах, зростанням значимості персоніфікованих відносин та ролі держави в регулюванні суспільства та економіки. Сьогодні неможливо розглядати економіку як самостійну сферу, що функціонує у відповідності зі своїми особливими законами, і відділену від іншого життя суспільства. Стратегія розвитку країни повинна вироблятися з урахуванням її соціально-культурного середовища. Будь-яка форма економічної діяльності не може здійснюватися поза соціальною взаємодією. Все це обумовлює актуальність дослідження інституціонального середовища, яке є важливим джерелом конкурентних переваг країни та її регіонів.

Існує гостра проблема ефективного використання соціально-економічного потенціалу країни та її регіонів. Особливо це стосується регіональ¬ного рівня, оскільки обсяги капіталу та рівень ефективності його використання суттєво відрізняється в регіонах України. Це є причиною нерівномірного соціально-економічного розвитку регіонів України. Важливим завданням на шляху вирішення цієї проблеми є створення сприятливого інституціонального середовища в усіх сферах економічної діяльності та суспільного життя.

Сучасний етап інституціональних перетворень в економіці України характеризується розвитком елементів ринкової інфраструктури, підвищенням їхньої спеціалізації, збільшенням різноманітності застосовуваних методів та інструментів.

У системі державного регулювання постійно відбуваються зміни, пов’язані з переходом до більше досконалих методів і форм регулювання національного господарства. Це обумовлює необхідність дослідження теоретичних та прикладних питань формування інституціонального середовища країни та її регіонів.

В Україні питання формування інституціонального середовища досліджують Б. Буркинський, В. Василенко, В. Геєць, А. Гриценко, Е. Лібанова, М. Кизим та багато інших відомих науковців, які розробили наукові засади цього багатоаспектного явища. Однак, поки що недостатньо дослідженими залишаються питання методів оцінки стану інституціонального середовища, його взаємозв’язку з інвестиційно-інноваційним розвитком та конкурентоспроможністю регіонів, розробки механізмів та інструментів формування сприятливого інституціонального середовища регіонів та субрегіонів, взаємозв’язку реформи децентралізації та інституційного середовища.

Монографія підготовлена за результатами наукових досліджень, проведених згідно плану роботи Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України. Вона спрямована на розробку теоретико-методологічних та прикладних засад формування сприятливого інституціонального середовища в Україні та її регіонах.

У першому розділі досліджено концептуальні засади формування інституціонального середовища соціально-економічного розвитку територій, запропоновані заходи імплементації кращих практик. Здійснено аналіз проблем державного регулювання інституціонального середовища регіонів України. Розроблені методичні основи оцінки якості інституціонального забезпечення соціально-економічного розвитку регіону, здійснено оцінку якості інституціонального забезпечення розвитку регіонів України в умовах децентралізації.

У другому розділі розглянуто досвід регіональної політики в Європейському союзі, де на перше місце виходять проблеми конкурентоспроможності регіонів, підвищення якої залежить не тільки від економічних, а й місцевих історичних, соціокультурних, екологічних та інших особливостей регіонів. Показано, що головним принципом при проведенні адміністративно-територіальних реформ в країнах з розвиненим громадянським суспільством є принцип субсидіарності. Здійснено аналіз впливу інфраструктурних та комунікаційних мереж на консолідацію і соціально-економічний розвиток регіонів. Розглянуто зарубіжний досвід розвитку міських агломерацій і можливість його імплементації в Україні (на прикладі Великої Одеси).

У третьому розділі досліджено теоретико-методологічні засади механізмів формування сприятливого інституціонального забезпечення інвестиційного розвитку регіонів в умовах децентралізації. Визначені напрями, запропоновані інструменти і заходи формування сприятливого інституціонального забезпечення інвестиційного розвитку регіонів. Розроблені пропозиції щодо формування інституціональних стимулів активізації інвестиційних процесів в регіонах Українського Причорномор’я, здійснено аналіз перспективи формування спеціальних режимів економічної діяльності в Одеській області (єврорегіон «Нижній Дунай»).

У четвертому розділі запропоновано комплексний механізм державного управління інвестиціями в регіональний розвиток, який має триєдину мету: економічну – зростання валового регіонального продукту на душу населення, соціальну – підвищення якості життя населення, екологічну – збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання його ресурсів. Ядром механізму є угода щодо регіонального розвитку, а низка інвестиційних інструментів його доповнюють та діють в рамках основних напрямів угоди. Розглянуто податок на виведений капітал як механізм стимулювання здійснення реінвестувань підприємствами регіону, розроблені рекомендації по вдосконаленню його адміністрування.

У п’ятому розділі досліджено теоретико-методологічні засади формування інституціонального середовища інноваційної діяльності в регіоні. Запропоновано методичний підхід до визначення системи показників та оцінки інституціонального середовища інноваційної діяльності в регіоні і на його основі здійснено оцінку стану інституціонального середовища в регіонах Укрїнського Причорномор’я. Визначені напрями та інструменти вдосконалення інституціонального середовища інноваційної діяльності в регіонах Укрїнського Причорномор’я

У шостому розділі здійснено аналіз європейського досвіду адміністративно-територіальної реформи і перспектив його імплементації в Україні. Розглянуто системне уявлення про адміністративно-територіальну реформу в Україні, сформульовані її економічні чинники та ключові аспекти, а також підсумки першого етапу реформи і шляхи подальшої її реалізації. Визначені основні проблеми реформи: невелика автономія в управлінні делегованими повноваженнями, відсутність реальної передачі фінансових ресурсів з центрального на місцевий рівень, нестача ресурсів для здійснення власних повноважень, відсутність методики оцінки економічної самодостатності об’єднаних територіальних громад.

У сьомому розділі досліджено методичні засади оцінки інвестиційного потенціалу економічного розвитку регіону в сучасних інституціональних умовах. Обґрунтувано систему оцінювання інвестиційної привабливості регіону на базовому рівні. Здійснено оцінку інвестиційного потенціалу Одеського регіону, розроблені пропозиції щодо його реалізації в умовах децентралізації. Обгрунтовано використання стратегування соціально-економічного розвитку як комплексного інструменту формування інвестиційного потенціалу регіону на прикладі Лиманського району Одеської області.