ІНСТИТУЦІОНАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ МАРИКУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ: ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ

На Саміті ООН «Глобальні цілі та Порядок денний зі сталого розвитку на період до 2030 року» було визначено необхідність вирішення питань, пов’язаних із подоланням бідності та голоду, реалізацією прав людини, забезпеченням довготривалого захисту планети та її природних ресурсів. Розвиток економіки має бути спрямований на досягнення окремих цілей, а також представляти багатофункціональну систему, яка охоплює їх у взаємозалежній сукупності. Розбудова блакитної економіки в контексті сталості має вирішальне значення не лише для досягнення глобальної цілі 14 «Збереження морських ресурсів», але й для досягнення цілей, пов’язаних із ресурсами, бідністю, здоров’ям, справедливістю та добробутом. Особливо це стосується острівних та прибережних держав, де моря та океани забезпечують повсякденне життя, засоби існування та економічні можливості в умовах бідності та відсутності продовольства.

Сталий розвиток марикультури може забезпечити значний потенціал для збільшення доходів та внесків галузі в національну економіку. Марикультура є однією з небагатьох галузей, здатних досягти економічного зростання, враховуючи екологічні цілі як для сільських, так і прибережних районів.

При правильному підході до розташування, розвитку, управління та регулювання, галузь марикультури може принести значні екологічні переваги. Вона сприяє збільшенню біорізноманіття, покращенню якості води та зменшенню викидів парникових газів шляхом поглинання CO₂. Крім того, берегова марикультура може слугувати способом мінімізації вимог та тиску на морський простір завдяки використанню систем рециркуляції та передових технологій. Ці системи забезпечують ефективне використання ресурсів, а також допомагають зменшувати викиди шкідливих речовин, одночасно вирощуючи значну кількість продуктів на відносно невеликих ділянках землі.

Економічними перевагами, при раціональному управлінні даною галуззю, є експортний прибуток та доходи у пов’язаних ланцюгах (постачання, переробка, пакування). Розвиток таких систем – це можливість диверсифікації засобів до існування на узбережжі шляхом стимулювання нових місцевих робочих місць.

Вирощені морепродукти є життэво важливим джерелом білка та інших корисних вітамінів і мікроелементів, які можуть сприяти внутрішньому виробництву харчових та косметичних продуктів, що відповідають вимогам охорони здоров’я та продовольчої безпеки.

Марикультура – це високопродуктивна галузь, що базується на принципах сталого розвитку. Вона є головним засобом забезпечення продовольчої та екологічної безпеки, стійкого ланцюга постачання морепродуктів та забезпечення значних соціально-економічних переваг для прибережних районів.

У положеннях Морської природоохоронної стратегії України (11.10.2021 р. № 1240-р.) зазначається, що розвиток марикультури є потенційно важливою галуззю для країни. Він забезпечує населення морськими харчовими продуктами та сприяє відтворенню ресурсного потенціалу, що забезпечує сталий розвиток України.

Для ефективного розвитку марикультури, так само, як і для будь-якої іншої економічної галузі, необхідно мати стійку інституціональну базу, але в Україні, на жаль, вона залишається фрагментарною. Поточний стан речей, тенденції та виявлені проблеми роблять актуальною мету наукового дослідження.

Метою дослідження є оцінка інституціонального забезпечення розвитку марикультури в Україні та дослідження міжнародного досвіду щодо його впровадження в національну практику.
У зв’язку з цим, планується вирішення наступних завдань:

1. Дослідити теоретичні та прикладні базиси розвитку марикультури вітчизняних та зарубіжних практик, з метою означення можливостей впровадження міжнародного досвіду в Україні.
2. Проаналізувати вітчизняний інституціональний базис розвитку марикультури, щоб визначити проблеми, що існують в Україні та можливі шляхи їх вирішення.
3. Розробити пропозиції щодо сучасного стану інституціонального забезпечення, запропонувати рекомендації щодо розвитку марикультури в Україні на основі відповідності міжнародним вимогам та обґрунтувати можливості їх імплементації.

Використати наступні інструменти:

• Сформувати інформаційну базу нормативно-правових документів щодо інституціонального забезпечення спеціалізованої галузі марикультури в Євросоюзі та проаналізувати її згідно з вітчизняним контекстом.
• Створити інформаційну базу нормативно-правових актів та дослідити досвід інституціонального забезпечення розвитку марикультури в країнах з традиціями вирощування морських організмів, а також в країнах, де ця галузь раніше не була розвинена.

Вирішення цих завдань допоможе більш детально дослідити галузь марикультури, визначити її потенціал в Україні та розробити рекомендації.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що автором запропоновано схему законодавчого регулювання галуззю марикультури та розроблено пропозиції розвитку інституціонального забезпечення галузі марикультури в розрізі понятійно-категоріального апарату, класифікації, умов користування водними об’єктами, організаційно-програмного забезпечення, впровадження стандартів і вимог ЄС, формування ринку, запровадження принципів сталого розвитку.