ІНСТИТУЦІЙНІ ВАЖЕЛІ ВДОСКОНАЛЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНИХ ВИКЛИКІВ

Монографія присвячена актуальній проблемі вдосконалення регіональної інноваційної політики України та переосмисленню ролі національних регіонів у забезпеченні конкурентоспроможності країни та її інтеграції у світогосподарський простір. Посилення процесів регіоналізації на основі поглиблення міжнародного поділу праці особливо інтенсивно проявляється у трансформаційний період розвитку економіки країни, що характерно для України. Відсутність розуміння механізмів інноваційної діяльності регіону позбавляє регіональні органи влади можливості застосовувати ефективні, вироблені світовою практикою регіонального розвитку, інструменти для підвищення конкурентоспроможності регіону в глобальному середовищі.

Глобалізація та прискорення технологічного обміну обумовили перетворення інновацій на ключовий фактор не тільки забезпечення конкурентоспроможності, а також сталого зростання регіонів та добробуту населення. За останні декілька десятиліть стало очевидним, що регіональний рівень відіграє ключову роль у створенні нових знань та їх використанні. Регіональні інноваційні системи почали відігравати ключову роль у формуванні економічної та інноваційної політики, так як вони зосереджують в собі важливу територіальну близькість стейкхолдерів інноваційного розвитку та інституційні умови, сприятливі для інноваційної діяльності на регіональному рівні. З цих позицій, інституційне забезпечення стає одним із ключових факторів, які визначають ефективність регіональної інноваційної політики.

Багато теоретичних досліджень присвячено вивченню впливу інновацій на різні аспекти економічного розвитку, зокрема таких науковців, як: Бенневорт П., Вінтер С., Дассен А., Кондратьєв М. Д., Лукас Р., Медсен Я., Менсфілд Е., Нельсон Р., Портер М., Ромер П., Солоу Р., Туган-Барановський М. І., Фрімен К., Шумпетер Й., Яковець Ю. В. та багато інших. Регіональний економічний розвиток на інноваційному базисі досліджено в працях таких вчених, як:
Артур У. Б., Барро Р., Гроссман Г. М., Кругман П., Ландабасо М., Ребело С., Робертс Б. Х., Роджерс Е., Ромер П., Стімсон Р. Дж., Сторпер М., Стоу Р. Р., Хелпман Е., Хосперс Г. Я.

Дослідженню інституційного середовища інноваційної діяльності присвячені праці таких дослідників, як: Абаєва Н. П., Бабкіна О. В., Браманті А., Валентей С., Гордон Р., Камані Р., Кук Ф., Лепський В. Є., Макклоскі Д., Норт Д., Пчелінцев В., Ратті Р., Фромголд-Еісебіт М., Фукуяма Ф.

Регіональна інноваційна політика в дослідженнях українських вчених є відносно новим напрямком, який набув активного розвитку в 2000-х роках. Українські вчені-економісти досліджували різноманітні аспекти регіональної інноваційної політики, зокрема: інвестиційно-інноваційний аспект (Буркинський Б. В., Геєць В. М., Долішній М. І., Лайко О. І., Семиноженко В. П.), регіональні інноваційні системи (Бойко А. В., Брикова І. С., Давимука С. А., Лазарєва Є. В., Поручник А., Федулова Л. І.), державне управління регіональним інноваційним розвитком (Гаман М. В., Єгоров І. Ю.), інноваційний ресурс господарського розвитку (Ковальов А. І., Колодинський С. Б., Мельник В. П., Філіппова С. В.), людський капітал в інноваційному розвиткові регіону (Амоша О. І.,
Антонюк В. П., Божидарнік Т. В., Єщенко П. С., Колтунович О. С., Мельцер Л. Г.), побудова інноваційного суспільства у контексті парадигмального перевороту глобалістики й геоекономіки
(Булєєв І. П., Дубницький В. І., Захарченко В. І., Лук’яненко Д. Г., Осипов В. М.), капіталізація нематеріальних активів регіону
(Горячук В. Ф.) та інші.

Віддаючи належне науковому здобутку попередніх досліджень, необхідно визнати, що існує необхідність їх продовження у таких напрямках: дослідження трансформаційних процесів в інноваційній політиці регіонів в умовах глокалізаці економічних процесів, імплементація концепції соціального капіталу до аналізу інноваційної діяльності в регіонах України, інституційне забезпечення інноваційної діяльності в регіоні на основі концепції інноваційної системи, методичні підходи до оцінки ефективності інноваційної діяльності регіону, методологічні підходи до розробки регіональної інноваційної політики, вивчення світового досвіду інституційного забезпечення регіональної інноваційної політики, стратегування соціально-економічного розвитку територій базового рівня із урахуванням принципів розумної спеціалізації. Все це обумовлює актуальність проведеного в монографії дослідження, його наукове та практичне значення.

В монографії ідентифіковано трансформаційні процеси в інноваційній політиці регіонів в умовах глокалізації економічних процесів, особливістю яких є поєднання глобалізації та регіоналізації шляхом взаємоузгодження глобальної орієнтації регіональних інноваційних систем та ендогенних джерел розвитку – інноваційного середовища, соціального та людського капіталу. Імплементовано концепцію соціального капіталу до аналізу інноваційної діяльності в регіонах України, що дозволило розкрити важливість продуктивної співпраці між учасниками інноваційної діяльності для інноваційного розвитку регіонів та розробити інструменти застосування ресурсу соціального капіталу в інтересах інноваційного розвитку. Запропоновано методологічний диференційований підхід до розробки регіональної інноваційної політики, який враховує характеристики (виміри) регіональної інноваційної системи – інноваційну діяльність, соціальний капітал, глобальну інтегрованість, та до систематизації інструментів регіональної політики за групами інститутів регіональної інноваційної системи та цілями інноваційної політики.

В прикладному аспекті в монографії запропоновано ряд інструментів регіональної інноваційної політики на прикладі регіонів Українського Причорномор’я, зокрема розроблено методичний підхід до стратегування соціально-економічного розвитку територіальних громад базового рівня із урахуванням принципів розумної спеціалізації; концептуальні засади забезпечення інформаційної підтримки інноваційної діяльності в регіонах на основі Інтернет-порталів; та досліджено перспективи розвитку технологічних платформ в регіонах Українського Причорномор’я.