ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ МЕНЕДЖМЕНТУ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ НА ПРИРОДНІ РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ: монографія; за ред. Буркинського Б.В.. – Одеса : ІПРЕЕД НАНУ, 2019. – 271с.
ISBN 978-966-02-8917-8
DOI : https://doi.org/10.31520/978-966-02-8917-8
Монографія присвячена науковим засадам та принципам формування сучасного менеджменту узгодження інтересів та подолання конфліктів стосовно відносин власності на природні рекреаційні ресурси.
Представлена монографія висвітлює наукові розробки фахівців Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України щодо розвитку відносин власності у рекреаційному природокористуванні. Розроблено їх інституційні засади та організаційно-економічний механізм, які спрямовані на приріст природного капіталу в натуральному і вартісному вираженні та вдосконалення структури їх привласнення.
Видання призначено для науковців, фахівців управлінських інституцій, службовців центральних, регіональних та місцевих органів влади, керівників та спеціалістів підприємств, а також викладачів, експертів, аспірантів та студентів вищих навчальних закладів, наукові та фахові інтереси яких стосуються проблем управління рекреаційним природокористуванням на основі використання різноманітних форм власності та удосконалення системи моніторингу й контролю за здійсненням рекреаційного природокористування на рівні держава – область – громада, зокрема залучення об’єднаних територіальних громад в процеси планування, фінансування та здійснення природоохоронної діяльності.
Рецензенти:
Бистряков І. К., доктор економічних наук, професор, зав. відділом комплексної оцінки та управління природними ресурсами ДУ «Інституту економіки природокористування та сталого розвитку НАН України».
Степанов В. М., доктор економічних наук, професор Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України.
Затверджено до друку вченою радою Інституту проблем ринку та
економіко-екологічних досліджень Національної академії наук України (протокол № 6 від 16 травня 2019р.)
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ | 4 |
ВСТУП | 7 |
1. НАУКОВІ ОСНОВИ РЕКРЕАЦІЙНО-ТУРИСТИЧНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ | 10 |
1.1 Методологічні основи реалізації відносин власності на природні рекреаційно-туристичні ресурси | 10 |
1.2. Концепція розвитку різноманіття форм та прав власності у рекреаційно-туристичному природокористуванні | 27 |
1.3. Наукові засади формування соціо-економіко- екологічних обмежень форм та прав привласнення в природокористуванні | 45 |
1.4. Вектори вдосконалення адміністративного управління в сфері рекреаційно-туристичного природокористування | 61 |
Висновки до 1 розділу | 86 |
2. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ПРИРОДНИМИ РЕКРЕАЦІЙНИМИ РЕСУРСАМ З УРАХУВАННЯМ ПРАВ ВЛАСНОСТІ | 88 |
2.1. Інституційні засади розбудови управління рекреаційно-туристичною діяльністю з урахуванням відносин власності на природні ресурси | 88 |
2.1.1. Мета та основні завдання державних органів управління | 91 |
2.1.2. Розпорядження державними органами управління природними об’єктами стосовно зміни форм та прав власності | 98 |
2.1.3. Державний моніторинг привласнення рекреаційно-туристичних природних ресурсів та ведення рекреаційно-туристичної діяльності | 102 |
2.1.4. Розвиток системи контролю за об’єктами природного капіталу різних форм та прав власності | 106 |
2.1.5. Інституційні засади розбудови відносин власності на рекреаційно-туристичні природні ресурси | 109 |
2.2. Формування пріоритетів державного управління туристично-рекреаційною діяльністю з урахуванням відносин власності на природні ресурси |
113 |
2.3. Економічні відносини власності на природні рекреаційно-туристичні ресурси | 127 |
2.4. Системна взаємодія держави та користувачів природних рекреаційних ресурсів | 132 |
Висновки до 2 розділу | 138 |
3. СУЧАСНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ РОЗВИТКУ ФОРМ І ПРАВ ВЛАСНОСТІ НА РЕКРЕАЦІЙНО-ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ ТА СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ |
140 |
3.1. Тенденції розвитку адміністративного управління рекреаційно-туристичним природокористуванням у вітчизняній та міжнародній практиці |
140 |
3.2. Методичні засади обгрунтування адміністративних рішень щодо використання рекреаційно-туристичної території та розвитку альтернативних видів діяльності |
150 |
3.3. Методологічні засади узгодження інтересів та розв’язання конфліктів щодо привласнення природних рекреаційних ресурсів | 155 |
3.4. Організаційно-економічний механізм погодження інтересів та розв’язання конфліктів суб’єктів власності на природні ресурси в контексті розвитку рекреаційної сфери |
168 |
Висновки по 3 розділу | 188 |
ВИСНОВКИ | 191 |
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ | 194 |
ДОДАТКИ | 212 |
ВСТУП
Відносини власності на природні ресурси, технічні засоби виробництва та життєдіяльності людства є основними в системі виробничих відносин будь-якої суспільно-політичної формації. Особливо важливими є відносини власності на природні ресурси, які мають власні ознаки, що виділяють їх з загальної маси технічних засобів виробництва та життєзабезпечення. Специфічною ознакою природних об’єктів є те, що вони не створені працею людини, відповідно не мають первинної вартості. Від ступеню розвитку відносин власності на природні ресурси залежить співвідношення суспільного та приватного їх привласнення, рівню охорони, збереження та відтворення.
Природні ресурси є основним фактором виробництва і в значній мірі визначають сучасний стан економічної системи та потенціал розвитку держави в перспективі.
За Конституцією народ України є виключним власником природних ресурсів, і має право жити в екологічно чистому довкіллі, користуватися якісними природними ресурсами, а також одержувати дохід від власності на них.
Держава, як основний розпорядник природних ресурсів, повинна опікуватися та утримувати їх в належному стані, прирощувати їх якісні та кількісні характеристики. Вкрай важливо дотримуватися соціальної справедливості в розподілі природних ресурсів за сферами та напрямами господарської діяльності, розподілі доходів та збитків між природокористувачами та стейхолдерами.
Використання природних ресурсів, що знаходяться в державному розпорядженні, здійснюється економічно відокремленими суб’єктами на праві користування різних форм власності на техногенні фактори виробництва.
Відношення користувачів до природних об’єктів, як не до своєї особистої власності, часто призводить до свідомого нераціонального природокористування незважаючи та обходячи існуючі обмеження, встановлені державою. Прагнення водночас отримати максимальну ефективність виробництва за рахунок нераціонального використання природних ресурсів, їх виснаження та забруднення, економії витрат на відтворення, охорону і відновлення довкілля можуть призвести до неможливості їх використання в майбутньому. Відбувається процес збільшення коштів на природокористування, що в свою чергу, відбивається на екологічній безпеці держави.
Підвищення ефективності суспільного відтворення в сфері природокористування (ПК) потребує формування такого розвитку відносин власності на природні ресурси, за яких власник, користувач та суспільство у цілому зможуть оптимізувати соціо-економіко-екологічний дохід від привласнення природних ресурсів та покращувати їх екологічний стан. Розробка конкретних пропозицій щодо вдосконалення відносин власності на природні об’єкти з метою раціоналізації природокористування вимагає глибокого теоретичного економіко-екологічного дослідження.
Питання відносин загальнонародної власності на природні ресурси різновекторні та потребують наукового обґрунтування, щодо їх раціонального використання за різними формами та правами. Відсутність глибоких теоретичних досліджень сутності економічних відносин власності на природні ресурси призводить до використання неефективного механізму їх функціонування. Здебільшого в науковій літературі форми власності на природні ресурси розглядаються в нормативно-правовому зрізі. Економічна сутність форм власності в природокористуванні фактично не досліджується, що стримує визначення напрямів інституціоналізації привласнення природних ресурсів.
Актуальність розв’язання проблем власності в сфері природокористування на теоретичному рівні та необхідність конкретизації прикладних аспектів щодо реалізації ефективних форм привласнення природних ресурсів обумовлює необхідність розвитку економічної сутності привласнення природних ресурсів, встановлення державою соціо-економіко-екологічних обмежень власності на них в інтересах суспільства, визначення альтернативності щодо напрямів та форм природокористування, що відповідно вимагає розробки дієвого економіко-екологічного інструментарію щодо узгодження інтересів та подолання конфліктів між народом, державою, громадами та бізнесом.