ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЇ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ УКРАЇНСЬКОГО ПРИЧОРНОМОР’Я

На початку XXI століття найбільш актуальною проблемою для України стало прискорення динаміки її розвитку на основі модернізації національної економіки та суспільства. Президентом країни поставлено амбітну мету входження України до двадцятки найрозвиненіших країн світу. Її досягнення неможливе без посилення ролі регіонів і використання сучасних механізмів підвищення ефективності їх господарювання та конкурентоспроможності.

Формування конкурентоспроможної економіки регіонів є важливою складовою трансформації національної економіки, що обумовлено не лише необхідністю найбільш повного залучення до процесу прогресивних змін соціально-економічного потенціалу регіонів, але й нерівномірністю їх економічного розвитку, значної кількості дотаційних регіонів, що створює серйозне навантаження на державний бюджет. В основі підвищення конкурентоспроможності України та її регіонів лежить побудова принципово нової, інноваційної та соціально орієнтованої моделі економічного розвитку. Дослідження теоретичних, методологічних і методичних підходів до формування конкурентоспроможної економіки регіону Українського Причорномор’я стало метою даної роботи, яка зумовила структуру і зміст монографії.

У розділі 1 досліджено економічні категорії конкуренція та конкурентоспроможність регіону та поняття, пов’язані з ними (показники та фактори конкурентоспроможності, конкурентні переваги та відставання, конкурентний потенціал, конкурентна позиція). Запропоновано методологічний підхід до побудування узагальненого поняття, на основі виділення родового поняття та істотних ознак. На цій підставі визначено поняття конкуренція та конкурентоспроможність регіону побудовано систему взаємопов’язаних понять дослідження його конкурентоспроможності. Показано, що конкурентоспроможність країни, регіону, підприємств має рекурсивний характер: конкурентоспроможність суб’єктів верхнього рівня залежить від

конкурентоспроможності суб’єктів нижніх рівнів, і навпаки.

Другий розділ присвячено концептуальним підходам і методам оцінки конкурентоспроможності регіонів. На основі аналізу концептуальних підходів до оцінки конкурентоспроможності регіону виділено факторний підхід, в рамках якого оцінка конкурентоспроможності здійснюється на основі факторів конкурентоспроможності, та результатний – на основі результативності діяльності регіону, в частині досягнення ним своїх цілей, які визначаються інтересами населення, бізнесу та держави. Обґрунтовано доцільність здійснення оцінки конкурентоспроможності регіонів України в рамках результатного підходу, на основі головного показника (ВРП на душу населення) та додаткових показників (продуктивність праці, рівень зайнятості та освіти населення, стан здоров’я населення та навколишнього середовища), здійснена оцінка за період 2001-2009 рр.

У розділі 3 проведено аналіз поняття «інтелектуальний потенціал регіону» як ключового ендогенного фактора росту інноваційної динаміки та підвищення економічної, загальної та стратегічної конкурентоспроможності регіону, його ролі та функцій в сучасній економіці. Підкреслюється, що з переходом до економіки знань суттю інновацій стає систематизація знань, а сутністю інноваційного процесу – комплекс відносин з приводу генерації, відтворення, поширення та практичного використання знань. Розглянуто підходи до класифікації знання: з позицій формування людського капіталу (спеціальне і повсякденне), як об’єкта ринку знань (спеціальне і загальне), з позицій дослідження рушійних сил економіки знань (кодифіковане і неявне знання). Удосконалено визначення поняття «інтелектуальний потенціал регіону», обґрунтовано його структуру. На основі застосування авторської методики проведено вимір і порівняльну оцінку інтелектуального потенціалу регіонів Українського Причорномор’я. Обґрунтовано основні проблеми його неефективного відтворення та скорочення, запропоновано організаційно-інституційні механізми підвищення ефективності формування та розвитку.

У розділі 4 надано аналіз чинників, які обумовлюють специфіку ринку освітніх послуг в сучасних умовах (демографічних, соціально-економічних, соціально-культурних і територіально-географічних). Зроблено акцент на територіальній асиметрії в наданні освітніх послуг, що виявляється в розміщенні системи освітніх установ та концентрації попиту на освітні послуги переважно в обласних центрах. Досліджено фінансові умови задоволення попиту на економічні, природно-наукові та технічні спеціальності, останні з яких надаються переважно на бюджетній основі. Надано аналіз конкурентних стратегій ВНЗ вищої економічної освіти в ринковому середовищі, що змінюється, у тому числі їх асортиментної, цінової та комунікаційної політики.

У розділі 5 показано, що єдиною безальтернативною можливістю для України та її регіонів наблизитися до країн цивілізаційного ядра світу є реалізація доктрини нової економіки, заснованої на знаннях, і побудова своєї національної унікальної інноваційної економіки, яка повинна базуватися на вже наявних випереджальних конкурентних перевагах – висококваліфікованих кадрах, високому рівні науково-технічного розвитку, інформаційному суспільстві, яке здатне винаходити і використовувати високотехнологічні інновації, принципово нові ідеї та механізми. Проведено аналіз стану і динаміки розвитку наукового потенціалу областей Південного регіону України: Миколаївської, Одеської, Херсонської у 2008-2010 рр., визначені пріоритетні напрями наукового та інноваційного розвитку цих областей. Запропоновано поняття критерію «інноваційна спроможність регіону» і методичний підхід до оцінки цього критерію з метою визначення позиціонування регіонів Українського Причорномор’я в національній інноваційній системі.

У розділі 6 за допомогою коефіцієнтів концентрації промисловості досліджено види економічної діяльності, перспективні для формування кластерів в регіонах Українського Причорномор’я. Морегосподарський комплекс Українського Причорномор’я визначено як один із пріоритетних напрямків його кластерного розвитку. Розглянуто перспективні кластерні проекти в кожному з регіонів Українського Причорномор’я. Досліджено шляхи активізації процесу кластеризації їх економіці.

У розділі 7 розглянуто особливості формування в регіонах Українського Причорномор’я інвестиційного комплексу, який досліджується як динамічна система, функціонування та розвиток якої забезпечується не лише процесами капіталовкладень, але й процесами відтворення фінансових ресурсів в процесі суспільного виробництва. Тому інвестиційна система розглядається у взаємозв’язку з товарними ринками. В розділі наводиться еволюційний аналіз інвестиційного комплексу регіонів та країни, що допомагає зрозуміти природу сучасних проблем низької інвестиційної бази, несприятливого бізнес середовища, а також всезростаючого непродуктивного відтоку фінансового капіталу. Наведена авторська методика оцінки непродуктивного відтоку фінансового капіталу з економіки регіону, яка використана для здійснення розрахунків на прикладі регіонів Українського Причорномор’я. Запропоновано концептуальний підхід та фінансово-економічний механізм щодо трансформації інвестиційного комплексу регіону. Оцінку дієвості пропонованих регуляторних заходів з перебудови інвестиційного комплексу Українського Причорномор’я проведено за допомогою розробленого модельного імітаційного інструменту.

Восьмий розділ присвячено обґрунтуванню прийняття інвестиційних рішень, їх представлення у нових інвестиційних проектах та контролю проектів, що знаходяться у стадії впровадження. В розділі дан прогноз и обґрунтування и складових інформаційно-аналітичного забезпечення прийняття інвестиційних рішень, яке дозволяє узгодити інвестиційні процеси з бажаннями інвесторів та можливостями підприємств й забезпечити це узгодження на рівні нормативно-методичної бази.

У розділі 9 досліджено існуючі підходи щодо аналізу та оцінки інвестиційної привабливості соціально-економічного середовища, характерні особливості світових потоків прямих іноземних інвестицій у взаємозв’язку з рівнем економічного розвитку країн. За результатами аналізу обґрунтовується доцільність використання ВВП (ВРП) та інвестицій в основний капітал у розрахунку на одну особу населення в якості інтегрального макроекономічного критерію інвестиційної привабливості соціально-економічного середовища. Проаналізовано інвестиційну привабливість соціально-економічного середовища вітчизняної економіки у контексті інтегральної оцінки, виявлені особливості інвестиційної привабливості її регіональних економік.

У розділі 10 розглянуто ринкову стратегію регіонального розвитку на основі залучення галузей спеціалізації в міжрегіональні конкурентні відносини. Сформульовано наукові підходи до використання логістики матеріальних потоків в якості інфраструктурного ресурсу забезпечення конкурентоспроможності галузей регіональної спеціалізації, розширення ринків збуту продукції, активізації відтворювальної функції товарних ринків і вирішення на цій основі соціально-економічних проблем регіонів. Запропоновано інноваційну форму організації логістичного бізнесу, яка базується на адаптаційному принципі побудови логістичних каналів збуту продукції у поєднанні зі створенням функціонально-цільових регіональних логістичних комплексів. На прикладі ринку садово-виноградарської продукції чеської області виділені пріоритетні напрямки залучення топологічної структури регіональних логістичних комплексів у процес активізації відтворювальної функцій товарного ринку.

Розділ 11 присвячено дослідженню зовнішньоекономічних факторів конкурентоспроможності регіону на основі реалізації його економічного потенціалу в умовах глобалізації світового господарства. Розглянуто інструменти та методи забезпечення активізації зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) на території регіону з позиції наявних у місцевих органів влади повноважень в рамках існуючого нормативно-правового поля. Досліджено зарубіжний досвід забезпечення умов ЗЕД на регіональному рівні, обґрунтовано необхідність оновлення правових, адміністративних і фінансових механізмів, які б допускали на регіональному рівні вирішення низки локальних питань, пов’язаних із забезпеченням зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності всіх суб’єктів ЗЕД.

У розділі 12 представлено результати моніторингу імпортних поставок товарів до Одеського регіону за період 2007-2009 рр. та виділення товарних позицій з найбільшими обсягами зарубіжних поставок в сільському господарстві і харчовій промисловості з урахуванням потенційної можливості виробників регіону випускати аналогічний товар або товар-субститут. Визначено інтегральний показник співвідношення обсягів імпорту до виробництва по кожному виду товарів сільськогосподарської та харчової продукції в регіоні. Здійснено групування товарних позицій по ступеням імпортозаміщення та визначено можливості імпортозаміщення по товарам, які не виробляються в регіоні. Обґрунтовано товарні ланцюжки в сільському господарстві і харчовій промисловості по напряму “[сировина → продукт] – субпродукт” для цілеспрямованого визначення потенційних імпортозамінюючих виробництв в регіоні.

Розділ 13 присвячено дослідженню регіональних цільових програм (РЦП) як інструменту управління конкурентоспроможністю та соціально-економічним розвитком регіону. Дано аналіз чинного «Порядку розроблення регіональних цільових та комплексних програм, проведення моніторингу та звітності про їх виконання в Одеському регіоні». Зроблено акцент на необхідності виявлення і поглиблення ключових компетенцій регіону, тобто створення умов для розвитку видів діяльності в секторах спеціалізації регіону, а також на використанні зовнішніх можливостей розвитку регіону для підвищення його конкурентоспроможності. Запропоновано підходи до вдосконалення організаційно-методичного забезпечення формування та оцінки результативності РЦП.

У розділі 14 наведено аналіз поняття субрегіональних структур, проаналізовано світовий і вітчизняний досвід їх функціонування. Обґрунтовано чинники економічного розвитку регіональних і субрегіональних структур, що підвищують конкурентоспроможність регіону. Розроблено пропозиції до Концепції адміністративно-територіальної реформи в Україні щодо введення понять субрегіональних структур, базуючись на існуючій в ЄС системі NUTS.

Досліджено теоретико-методологічні положення стратегічного планування місцевого розвитку на субрегіональному рівні.

Проаналізовано особливості соціально-економічного розвитку Одеського субрегіону, обґрунтовано його конкурентні переваги, надано оцінку рівня його конкурентоспроможності. Розроблено методологію стратегування субрегіонального розвитку, що базується на принципах горизонтального планування, саморозвитку регіону на основі ендогенних джерел та факторах росту. Для кожного з напрямів запропоновано плани заходів, впровадження яких сприятиме підвищенню конкурентоспроможності Одеського субрегіону. Розроблено організаційно-правовий механізм забезпечення субрегіонального партнерства територіальних громад, місцевих органів виконавчої влади та бізнесу для економічного розвитку територій в рамках чинного законодавства, яке полягає у використанні принципів міжмуніципального партнерства і, зокрема, субрегіонального партнерства.

Розділ 15 присвячено дослідженню стратегічних підходів до управління розвитком рекреації та туризму на засадах парадигми «зеленої економіки» в регіоні. Наведено основні підходи та цілі до розбудови принципів «зеленого регіоналізму» державної регіональної політики щодо розвитку рекреаційно- туристичної сфери. Надано схему функціонально-цільової структури організаційно-економічного механізму розвитку рекреації та туризму на засадах «зеленої економіки». Досліджено інтеграційний механізм розвитку сільського аграрного туризму в єврорегіоні Нижній Дунай. Розглянуто цільову модель механізму розвитку сільського аграрного туризму в єврорегіоні Нижній Дунай.

У підготовці монографії брали участь: Б. В. Буркинський (передмова, висновок, загальна редакція); В. Ф. Горячук (розділ 1, 2); О. В. Моліна (передмова, розділ 3, підрозділ 9.1, висновок); Г. С. Бойко (підрозділ З.З.); В. Є. Сафонова (розділ 4); В. М. Осипов (розділ 4, 6, 14); Є. В. Лазарєва, О. М. Хуторний, Л. В. Хуторна, О. Б. Лабунська, (розділ 5); О. А. Єрмакова, М. А. Юдін (розділ 6); О. І. Лайко (розділ 7); С. В. Філиппова, О. С. Балан (розділ 8); В. М. Головатюк (розділ 9); М. Л. Тараканов (розділ 10); В.М. Лисюк, І. А. Циналєвська (розділ 11); Н. О. Кухарська., О. О. Ворожейкін (розділ 12); Н. І. Хумарова (розділ 13); І. Л. Парасюк (розділ 14); С. К. Харічков, О. А.Воробйова, В. Г. Нездоймінов, І. М. Дишловий (розділ 15).

Автори щиро вдячні 3. В. Чехович і О. О. Ворожейкіну за допомогу у наборі, коректуванні та форматуванні тексту, а рецензентів за цінні зауваження, що сприяли покращенню змісту монографії.