ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ІНВЕСТИЦІЙНІЙ СИСТЕМІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Інвестиційна система змінюється і трансформується в процесі розвитку під впливом зовнішніх факторів і внутрішніх механізмів. Архітектура інвестиційної системи та економіки країни в цілому залежать від сучасних впливів і тенденцій розвитку суспільства. Це об’єктивний процес взаємного впливу продуктивних сил і виробничих відносин, стійкого ідеального балансу в якому досягти майже неможливо, однак таке протиріччя між реальною активністю і потребами продуктивних сил та виробничих відносин у вигляді інституціонального середовища, яке повинно постійно вдосконалюватись і задовольняти потребам суспільства, є рушієм економічного зростання.

Трансформаційні процеси в інвестиційній системі відбуваються з об’єктивних причин відповідно до трендів загального економічного розвитку, однак ефективна і корисна для різних верств суспільства перебудова інвестиційної системи має виключно важливе значення для економіки країни, оскільки інвестиції є рушієм економічного розвитку не тільки в кількісному, але і в якісному аспектах. Структура і особливості інвестиційного процесу визначають, з певним часовим лагом, структуру всієї економічної системи, оскільки пріоритети зі спрямування капіталовкладень на користь тих чи інших видів економічної діяльності визначають переважність розвитку і спрямованість економіки на промислове виробництво, на сільське господарство, на інфраструктурне забезпечення тощо.

Некерований рух інвестиційних ресурсів в економічній системі призводить до їхнього вільного перетікання між видами економічної діяльності, секторами ринків, суб’єктами господарювання по шляху найменшого опору, якщо проводити аналогію з природничими науками, та відповідно до розподілу умов отримання економічного інтересу, якщо враховувати кон’юнктуру економічної системи. Найбільша прибутковість, найвища надійність, найменші терміни окупності та ризикованість ведення бізнесу – це основні визначальні фактори, що враховуються інвесторами при прийнятті рішень щодо капіталовкладень, однак соціальний, екологічний, бюджетний інтереси при цьому слабко беруться до уваги. Вирішення соціальних та інших завдань є неможливим без відповідної регуляторної підтримки, тому трансформаційні процеси, на нашу думку, повинні бути керованими і сприяти накопиченню необхідних обсягів капіталовкладень в стратегічних ринках (видах економічної діяльності), які не тільки сприятимуть довгостроковому економічному зростанню, але й забезпечуватимуть виконання соціальних, бюджетних, екологічних функцій.

Економічна система України перебуває в стадії трансформації і пошуку вектору розвитку, здатного вивести зі стану перманентних дисбалансів і криз. Схожі перетворення відбуваються і в глобальному масштабі, що свідчить про перехід до нового якісного рівня розвитку світової економіки. Світові фінансові кризи останніх років є не наслідком співпадіння ситуацій, а закономірним результатом незбалансованої структури економічних систем, невідповідності інституціонального забезпечення потребам і реаліям розвитку продуктивних сил. Перехідні процеси характеризуються вивільненням, перерозподілом і рухом фінансових капіталів в класичних напрямках отримання більших податкових преференцій, стабільних умов господарювання і вищого відсотку рентабельності. Однак нестабільність світової фінансової системи змінила пріоритетність потреб інвесторів, зробивши прагнення зберегти фінансові накопичення більш нагальними порівняно з бажаннями примножити їх завдяки більш високому відсотку рентабельності.

Вплив кризових явищ та постійна нестача фінансових ресурсів для забезпечення функціонування стратегічних ринків товарів і послуг обумовлюють особливу значущість інвестиційного процесу як джерела капітального забезпечення процесу відновлення потужностей, причому не лише в аспекті залучення нового капіталу, а більше в аспекті відтворення капіталу. Особливості національного інвестиційного процесу полягають у відносній автономності і замкненості, що обумовлює особливо тісну тандемну залежність економіки та інвестицій на взаємних умовах. Більшість інвестиційних ресурсів, що вкладається в суспільне виробництво в Україні, мають відтворювальне походження, а саме – реінвестується прибуток, отриманий від попередніх вкладань в реальний сектор економіки. Така взаємна обумовленість визначає важливість інвестиційної і загальної економічної політик, в яких економічна, а саме промислова, політика визначає умови відтворення капіталу і процес інвестування дещо розширюється в інституціональному аспекті, оскільки умови збуту продукції, технічного регулювання, умови виходу на внутрішні і зовнішні ринки визначають інвестиційні умови та можливості відтворення капіталу, що і є розширеним поняттям інвестування в сучасному економічному світі.

Трансформація інвестиційної системи відбувається постійно і у відповідності до об’єктивних законів розвитку суспільства, але прямування по саморегульованому шляху передбачає роботу і дію лише об’єктивних економічних законів, однак більшість стратегічних видів економічної діяльності не є швидкоокупними і високорентабельними, тому і система державного управління трансформаційними процесами, вважаємо, є необхідною.

За роки офіційного існування національної економіки в підходах до регулювання інвестиційним процесом було здійснено ряд кардинальних помилок, таких як безумовна орієнтація на стандарти розвинених країн світу, щодо здійснення інвестицій з намаганням застосувати фондово-фінансовий інструментарій для вітчизняного підґрунтя з нерозвиненою інституціональною базою, повна лібералізація процесів руху фінансового капіталу, орієнтація на прямі іноземні інвестиції як на основне джерело фінансового забезпечення процесу капіталовкладень. Все це призвело до диспропорційності та неефективного витрачання управлінських зусиль, а також до невідповідності регуляторних важелів реаліям швидкого капіталістичного розвитку. Помилки минулих десятиріч не мають бути повторені в майбутніх трансформаційних процесах.

Регулювання трансформаційним процесом повинно здійснюватись не прямими дотаційними важелями, а перманентною непрямою політикою. Особлива важливість регулювання трансформаційного процесу в інвестиційній сфері проявляється тому, що вплив наслідків фінансових криз вимагає від національної економічної системи підвищеного рівня стійкості. Сучасні виклики національній та глобальній економічним системам проявляються низками кон’юнктурних і системних криз, які викликані незбалансованістю господарського комплексу та відсутністю адекватних дієвих механізмів відновлення балансу між кон’юнктурними сферами на ринках товарів і послуг, а також між різними учасниками суспільного виробництва і життєдіяльності: між державою, соціумом та бізнесом. Світовій історії відома стала закономірність протиріччя продуктивних сил і виробничих відносин. Таке протиріччя практично є майже перманентним, однак проявляється в різному ступені. Тривале відставання рівня розвитку інституціонального середовища інвестиційного процесу, що уособлює в собі виробничі відносини, від стану продуктивних сил призводить до постійної загрози виникнення кризових явищ, які є негативними наслідками відсутності реформ, а також сигналізаторами часу впровадження інституціональних перетворень.

Многогранність та багатоаспектність сучасної господарської системи обумовлюють необхідність взаємного узгодження економічних, суспільних, екологічних та інших аспектів життєдіяльності людства. В збалансованості таких відносин та інтересів і полягає сучасна концепція ринкової рівноваги, яка має безпосереднє відношення до інвестиційного процесу та теорії відтворювальних циклів. Моментний стан рівності показників попиту і пропозиції є хитким і непоказовим для сучасної господарської системи, що включає в себе багато учасників з різними інтересами, взаємоузгодження яких і перебування в стані постійного регулювання, і відносної збалансованості учасників процесу суспільного виробництва є станом кон’юнктурної збалансованості, яка досягається завдяки структурній рівновазі.

Сучасний стан народногосподарського комплексу України після впливу світової фінансової кризи з наявними структурними диспропорціями потребує розробки і впровадження механізмів комплексної реформації, в тому числі і інституціональної, з метою розкриття потенціалу відтворювальних процесів на стратегічно важливих ринках товарів і послуг.

Світова спільнота, як свідчать результати Конференції ООН «Ріо+20», перебуває в процесі пошуку ефективних шляхів збалансованої соціально-еколого-економічної життєдіяльності людства, і завданням України є компліментарне включення в цей процес на засадах використання своїх багатих можливостей щодо розвитку тих сфер господарювання, які здатні примножити добробут суспільства.

Трансформація інвестиційної системи, на авторську думку, повинна бути регульованою і відповідати засадам сталого розвитку.

Дослідженню проблем сталого розвитку, в тому числі в інвестиційному аспекті, значну кількість наукових робіт присвятили такі відомі вітчизняні економісти як О.Г. Білорус, Б.В. Буркинський, В.М. Геєць, М.А. Голубець, Е.М. Лібанова, Т.Ю. Туниця, В.Я Шевчук та інші. Такі всесвітньо відомі економісти як Дж. Сорос, Дж. Стігліц, Б.Ш. Бернанке та інші в своїх роботах також висувають гіпотезу наявності світового дисбалансу системи господарювання і доводять необхідність запровадження глобальних механізмів регулювання економічним розвитком з метою підтримки курсу розумного розвитку і продовження життєдіяльності людства на засадах збалансованого співіснування.

На нашу думку, ідея, що закладена в теорію сталого розвитку (sustainable development також перекладається як самовідновлювальний розвиток) прямо корелює з теорією відтворювальних процесів на ринках товарів, робіт, послуг, започаткованою К. Кларком і Ж. Фурастьє та активно розвиненою сучасними економістами Б.В. Буркинським і В.М. Лисюком. Надаючи широке тлумачення поняттю «інвестиції» в системі ринкової економіки, ми акцентуємо увагу на важливості активного протікання відтворювальних процесів, завдяки створенню і об’єктивно-справедливому розподілу доданої вартості – головного джерела для фінансового забезпечення реалізації соціальних, екологічних та інших ініціатив.

Інвестиції є джерелом фінансового живлення та інструментом кількісного і структурного оновлення економіки і тому заслуговують на окрему увагу з точки зору наукового дослідження і практичного регулювання. Однак інвестиції в сучасній економічній системі є не тільки засобом ресурсного наповнення розвитку, але представлені взаємопов’язаною, системою, що присутня в усіх ринках товарів і послуг, в бюджетному, соціальному секторі. Тому і суспільний прогрес, що відбувається постійно і останніми роками досяг якісно нового рівня в матеріальному та інституціональному аспектах, має прямий вплив на особливості інвестування в Україні. Національна економічна система останніми роками розвивалась в достатньо замкнених від світового технологічного і фінансового прогресу умовах, особливо в інституціональному аспекті. Наслідки світової фінансової кризи призвели до відчутного дефіциту фінансових ресурсів для нових капіталовкладень, а крім того внутрішній інвестиційний ринок недостатньо насичений фінансовою пропозицією ресурсів з банківського, кредитного секторів, які зорієнтовані не стратегічно, а воліють швидко і з меншим ризиком займатись переважно споживчим кредитуванням. Незважаючи на негативність такої не диверсифікованої структури інвестицій, наявні і такі переваги, як те, що світові тенденції розвитку в найбільш потужних і прогресивних економіках, враховуючи наслідки світової фінансової кризи, також переходять на режим внутрикорпоративного переливу капіталу з одного виду діяльності в інший. Ступінь довіри до нових інвестицій знижуються разом з готовністю ризикувати. Неабияке місце також в світовому процесі руху капіталів займають країни Азії, які віддають перевагу розвитку саме сектору реальної економіки. Тому одним з найголовніших стає питання щодо забезпечення ефективного відтворення інвестованих ресурсів в секторах ринків товарів, робіт, послуг, а сучасна парадигма дослідження інвестиційного процесу перетворюється на вивчення відтворювальних процесів, оскільки в загальній структурі капіталовкладень переважають вже не нові вкладення фінансових ресурсів, а майже на 95% внески забезпечуються власними коштами підприємств і похідними від них, утвореними в процесі обертання вартості, створеної в суспільному виробництві.

Реалізація загальної ідеології активізації відтворювальних процесів на стратегічних ринках України вбачається нам можливою за допомогою механізмів непрямого державного регулювання в напрямках стимулювання загальної інвестиційної активності на стратегічних ринках України, стимулювання розвитку експортно- орієнтованих виробництв і насичення внутрішнього ринку національними товарами широкого вжитку.

Головним регуляторним інструментом в реалізації концепції активізації відтворювальних процесів на стратегічних ринках в контексті реалізації потенціалу сталого розвитку ми вважаємо нормативно визначені механізми інституціонального вдосконалення структури народногосподарського комплексу та механізми перманентного непрямого впливу на рух та розподіл фінансових потоків між суспільством, державою та секторами товарних ринків, що повинно сприяти структурному вдосконаленню національної системи господарювання і відповідати стратегічним інтересам майбутнього розвитку в руслі відповідності критеріям сталого розвитку в посткризовий період.

Сучасні виклики вимагають розробки методологічних підходів та прикладних заходів збалансованого, вигідного різним сторонам економічного розвитку та суспільного співіснування. Тому, для дотримання ідеології сталого розвитку, оцінка ефективності регуляторних механізмів повинна здійснюватись також з врахуванням необхідності збалансування інтересів суспільства, держави, бізнесу.

Прикладом і основою для створення новітнього методологічного регуляторного, і оціночного базису в дослідженні відтворювальних процесів в стратегічних національних ринках можуть бути гіпотези і теорії видатних вчених щодо можливостей досягнення збалансованого порядку ведення економічної діяльності з врахуванням інтересів різних верств суспільства, подолання соціо- економічних, демографічних, екологічних диспропорцій, збереження і відновлення природного середовища, сприяння розвитку стратегічно ефективних ринків і їхніх секторів. На основі детального аналізу регуляторного інструментарію неокейнсіанської теорії вбачається можливим розробити механізм державного регулювання відтворювальних процесів, що базується на дотриманні сучасної концепції рівноваги за теорією сталого розвитку та за модернізованою і ринково-адаптованою теорією рівноваги Неша- Курно.

Національна економіка за останні два десятиріччя суттєво втратила свій виробничий потенціал, зазнала переорієнтації на користь інфраструктурних секторів. Проте моделі економічного розвитку, що були успішно втілені і реалізовані в розвинених країнах, і застосовані з моменту набуття незалежності країнами СНД, в тому числі і Україною, виявились неспроможними за допомогою монетарних впливів відрегулювати суттєві падіння темпів економічного зростання, особливо такі, що пов’язані з некомпліментарністю ринкової структури економіки та важелів державного регулювання.

Наявні невідповідності вимагають розробки нових, адекватних теоретико-концептуальних основ антикризового державного регулювання економіки та впровадження прикладних механізмів сприяння підвищенню темпів економічного зростання і примноженню бази зростання завдяки заходам стимулювання спрямування фінансових потоків на розвиток вітчизняного товаровиробництва за допомогою систем оподаткування та регулювання сфери фінансових послуг, реалізації концепції імпортозаміщення за допомогою створення додаткового попиту на вітчизняну продукцію, в тому числі, через систему державних закупівель, а також впровадження заходів з приваблення капіталів з територій тимчасової фінансової нестабільності.

Умови нестабільного економічного розвитку в усьому світі дають можливість для залучення тимчасово вивільнених коштів в розвиток вітчизняної господарської системи. Втрата рейтингу довіри потенційних інвесторів до офшорних зон може бути використана для залучення додаткових фінансових ресурсів в розвиток стратегічних вітчизняних ринків за допомогою заходів «фінансової амністії» та гарантування недоторканості капіталовкладень. Однак дискретний регуляторний вплив може лише ситуативно підсилювати ефективність загального регуляторного тренду в управлінні економічним зростанням. Необхідним вважаємо внесення певних коректив в програму реформ, що провадяться на Україні з позначенням таких векторів розвитку як залучення капіталів в стратегічно важливі сфери господарювання та провадження політики імпортозаміщення на засадах інституціональних трансформацій. Вдосконалення інституціональної складової є дуже важливим, оскільки завдяки злагодженій роботі нормативної бази, інституцій державного регулювання та відповідності встановлених виробничих відносин потребам продуктивних сил відбуватиметься економічне зростання. Особливу роль в цьому процесі відіграє нормативне забезпечення діяльності економічних та фінансових інститутів.

Шлях підтримки трансформації інвестиційної системи в напрямку відповідності критерію збалансованого задоволення потреб різних верств соціуму повинен бути реалізований, перш за все, інституційно (в тому числі і законодавчо), що створить передумови для реалізації конкретних механізмів сприяння збалансованому розвитку економічної системи. В сучасних умовах впливу глобалізаційних процесів на національну інвестиційну систему даний фактор повинен бути врахований на засадах поміркованої та актуалізованої імплементації найкращих практик. Так, позитивний досвід країн ЄС свідчить про ефективність децентралізації та регіоналізації частини управлінських повноважень і функцій в інвестиційному процесі, що дозволило досягти суттєвих позитивних результатів в таких державах як Німеччина, Польща, Чехія, Угорщина та в інших країнах. Вважаємо необхідним та актуальним для національної інвестиційної системи шлях децентралізованого розвитку в питаннях організаційно-інформаційного та фінансового забезпечення інвестиційних проектів та генералізованого підходу в питаннях нормативно-правового регулювання процесу залучення додаткових капіталів на території регіонів України. Послідовно пропонується побудувати трансформаційним методом комплекс нормативно-правового забезпечення інвестиційного процесу та схему інституційного забезпечення виконання нормативних рішень. Децентралізована система управління інвестиційним процесом не повинна бути створена штучно, а має сформуватись у відповідності з вимогами і ступенем розвитку продуктивних сил в країні. Вимоги до органів місцевої влади в аспекті управлінської підтримки інвестиційного процесу повинні підкріплюватись реальними повноваженнями в фінансовій, податковій, організаційно- інформаційній сферах. Повноцінні повноваження органів місцевої влади виникатимуть при законодавчому закріпленні за ними ряду фінансових, бюджетних, фіскальних функцій, що є можливим при реалізації адміністративно-територіальної реформи, проведення якої анонсується вже протягом декількох років, однак концептуальні засади, не говорячи вже про реальні механізми проведення такої реформи тільки починають формуватись. Потреба в локальному супроводженні інвестиційних процесів вже гостро відчувається і все частіше висловлюються побажання щодо отримання місцевих гарантій та управлінського супроводу вітчизняними та іноземними інвесторами. Тому процес імплементації та актуалізації найкращих європейських практик в сфері регіонального інвестиційного управління, вважаємо, повинен проходити у відповідності до об’єктивних потреб стейкхолдерів за допомогою апробації окремих механізмів в межах наявних можливостей щодо їхнього впровадження. Так, ряд інструментів, наприклад, з регіонального брендінгу, організації податкового та регуляторного конкурування територій вже може бути реалізований завдяки можливостям вітчизняного інвестиційного законодавства.

Оцінка ефективності пропонованих регуляторних заходів, вважаємо, є необхідною в сучасних умовах дефіциту фінансових ресурсів та повинна здійснюватись на засадах комплексної результативності – врахування економічної, екологічної, соціальної та бюджетної складових, що являє собою розширене авторське трактування теорії сталого розвитку в сфері інвестиційного процесу.