СТРАТЕГІЧНИЙ ВЕКТОР РОЗВИТКУ АГРОПІДПРИЄМНИЦЬКОГО СЕКТОРУ: РЕАЛІЇ ТА ЄВРОПЕЙСЬКІ ОРІЄНТИРИ

Монографію підготовлено в межах виконання НДР «Механізми структурної трансформації підприємницького сектору України на засадах резільєнтного розвитку економіки» шифр: (3.1.8.84/Б) за КПКВК 6541230 (№ держреєстрації 0120U101163).

В економіці України, як і в інших країнах, існують макроекономічні, між- та внутрішньосекторальні, регіональні диспропорції, поява яких обумовлена структурою економіки, що склалася, орієнтацією на сировинний експорт, нестачею виробничих потужностей з переробки сировини, наявністю низькотехнологічних виробництв, нерівномірним міжгалузевим розвитком, невідповідністю між потребами регіонів та їх віддачею та багатьма іншими причинами. Існування цих диспропорцій обумовлює незбалансований розвиток економіки, загрожує економічній безпеці України та взагалі має непередбачувані наслідки.

Агропродовольчий комплекс України, будучи провідним сектором національної економіки, також стикається з різного роду та масштабу структурними диспропорціями, які не дозволяють змінити орієнтацію зовнішньої торгівлі з сировинного вектору на продуктовий, зміцнити сектори, що складають технологічне ядро сфери переробки сільськогосподарської сировини на продовольчі товари.

Набувши статусу кандидата в члени ЄС Україна має максимально наблизитися до норм та стандартів Common Agricultural Policy (оновленої Спільної аграрної політики Європейського Союзу (САП ЄС), в межах якої функціонує європейський ринок агропродукції. Це передбачає усунення диспропорцій, що дозволить отримувати продукцію з високою доданою вартістю та суттєво диверсифікувати зовнішньоторгівельний обіг українських товарів.

Залучення національного потенціалу, світового та європейського досвіду, враховуючи євроінтеграційні наміри для усунення або пом’ягчення структурних дисбалансів є нагальною економічною проблемою.

Саме тому мета роботи полягає у визначенні національних відмінностей стратегування, політики та управління стосовно розвитку агропродовольчого сектору з подальшою пропозицією в контексті сучасної доктрини розвитку держави та найкращих світових практик шляхів, можливостей та інструментарію їх імплементації задля усунення виявлених дисбалансів.

Логіка дослідження полягає у послідовному вирішенні задач, які в сукупності розкривають мету дослідження.

Відповідно до мети роботи поставлені та вирішені наступні задачі:

– визначено фактори впливу на економіку, що ведуть до виникнення структурних диспропорцій;

– з’ясовано особливості, притаманні агропродовольчому сектору з метою розробки стратегії та системи управління на засадах резильєнтності;

– досліджено вплив стратегічного планування розвитку національного агросектору на виникнення диспропорційності на державному, регіональному, секторальному та підсекторальному рівнях;

– визначено відмінність української аграрної політики від оновленої САП ЄС та стратегічні цілі реформування аграрного комплексу України в контексті європейських вимог;

– досліджено спрямованість європейських та національних стратегічних документів розвитку аграрного сектору економіки на подолання дисбалансів, що склалися, визначено національні відмінності стратегування, політики та управління стосовно розвитку агропідприємницького сектору;

– проаналізовано досвід найбільш успішних країн світу у подоланні, диспропорцій в агропродовольчому секторі, з подальшою імплементацією в контексті сучасної доктрини розвитку держави кращих світових практик усунення диспропорцій.

Наукова площина роботи полягає у розробці теоретичних засад адаптації національної аграрної законодавчої системи з врахуванням її специфіки до acquis communautaire (законодавства країн європейської спільноти в межах САП ЄС) та правових механізмів реалізації адаптованого законодавства, що дозволить Україні приєднатись до інституцій ЄС.

В роботі на основі системного інституціонального аналізу розвитку агросектору визначено закономірності формування диспропорційності, обумовлені недоліками стратегічного планування, які виникають на державному, регіональному, секторальному та внутрішньо секторальному рівнях. Визначено розбіжності національної агрополітики від стандартів оновленої САП ЄС за критеріями законодавчої процедури, усунення яких наблизить інтеграцію України до спільного ринку ЄС. Обґрунтовано особливості формування та взаємозв’язку диспропорцій, усунення яких сприяє досягненню синергетичного ефекту від спільної дії активних точок зростання аграрного сектору. Визначено напрямки практичних рекомендацій щодо регулювання порушень пропорційного розвитку агросектору шляхом впровадження законодавчих трансформацій на всіх рівнях ієрархії управління. Розроблено комплексний підхід до подолання структурних диспропорцій у підприємницькому секторі аграрного комплексу України, який базується на інтеграції світового досвіду та стратегічних завдань розвитку аграрного сектору.

Аналіз досвіду провідних країн-експортерів продовольства, які подолали шлях в напрямку модернізації аграрного сектору та підвищення його конкурентоспроможності, дозволив адаптувати ефективні світові практики до стратегічних завдань розвитку національного агрокомплексу та сформулювати рекомендації для вдосконалення існуючих практик управління агропідприємницьким сектором.

Робота буде корисною для фахівців в області агроекономіки, здобувачів наукового ступеня та студентів закладів вищої освіти.

Автори будуть щиро вдячні за всі висловлені зауваження до представленої роботи та пропозиції щодо можливої творчої співпраці.