ПОТЕНЦІАЛ СТАЛОГО РОЗВИТКУ СТРАТЕГІЧНИХ РИНКІВ УКРАЇНИ

В умовах економічної нестабільності першочерговим завданням держави є забезпечення ефективного функціонування інтегрованих товарних ринків, що мають потужний нереалізований потенціал сталого розвитку.

Світова спільнота, як свідчать результати Конференції ООН «Ріо+20», перебуває в процесі пошуку ефективних шляхів збалансованої соціально-еколого-економічної життєдіяльності людства, і завданням України є компліментарне включення в цей процес на засадах використання своїх багатих можливостей щодо розвитку тих сфер господарювання, які здатні примножити добробут національного суспільства.

Інвестиційна система, як і будь-яка інша відкрита система постійно змінюється і трансформується в процесі розвитку під впливом зовнішніх факторів і внутрішніх механізмів саморозвитку. Архітектура інвестиційної системи та економіки країни в цілому залежать від сучасних впливів і тенденцій розвитку суспільства. Це об’єктивний процес взаємного впливу продуктивних сил і виробничих відносин, балансу в якому досягти майже неможливо, однак таке протиріччя між реальною активністю і потребами продуктивних сил та виробничих відносин у вигляді інституціонального середовища, яке повинно постійно вдосконалюватись і задовольняти потребам суспільства.

Трансформація інвестиційної системи має виключно важливе значення для економіки країни, оскільки інвестиції є рушієм економічного розвитку не тільки в кількісному, але і в якісному аспектах. Структура і особливості інвестиційного процесу визначають, з певним часовим лагом, структуру всієї економічної системи, оскільки пріоритети з надання фінансових ресурсів на користь тих чи інших видів економічної діяльності визначають переважність розвитку і спрямованість економіки на промислове виробництво, на сільське господарство, на інфраструктурне забезпечення тощо.

Однак особливості національного інвестиційного процесу полягають у відносній автономності і замкненості, що обумовлює особливо тісну тандемну залежність економіки та інвестицій на взаємних умовах. Більшість інвестиційних ресурсів, що вкладається в суспільне виробництво в Україні, мають відтворювальне походження, а саме – реінвестується прибуток, отриманий від попередніх інвестицій в реальний сектор економіки.

Сучасні виклики національній та глобальній економічним системам проявляються низками кон’юнктурних і системних криз, які викликані незбалансованістю господарського комплексу та відсутністю адекватних дієвих механізмів відновлення балансу між кон’юнктурними сферами на ринках товарів і послуг, а також між різними учасниками суспільного виробництва і життєдіяльності: між державою, соціумом та бізнесом. Світовій історії відома стала закономірність протиріччя продуктивних сил і виробничих відносин. Таке протиріччя практично є майже перманентним, однак проявляється в різному ступені. Тривале відставання рівня розвитку інституціонального середовища інвестиційного процесу, що уособлює в собі виробничі відносини, від стану продуктивних сил призводить до постійної загрози виникнення кризових явищ, які є негативними наслідками відсутності реформ, а також сигналізаторами часу впровадження інституціональних перетворень.

Многогранність та багатоаспектність сучасної господарської системи обумовлюють необхідність взаємного узгодження економічних, суспільних, екологічних та інших аспектів життєдіяльності людства. В збалансованості таких відносин та інтересів і полягає сучасна концепція ринкової рівноваги, яка має безпосереднє відношення до інвестиційного процесу та теорії відтворювальних циклів. Моментний стан рівності показників попиту і пропозиції є хитким і непоказовим для сучасної господарської системи, що включає в себе багато учасників з різними інтересами, взаємоузгодження яких і знаходження в стані постійного регулювання, і відносної збалансованості учасників процесу суспільного виробництва є станом кон’юнктурної збалансованості, яка досягається завдяки структурній рівновазі.

Сучасний стан народногосподарського комплексу України після впливу світової фінансової кризи з наявними структурними диспропорціями потребує розробки і впровадження механізмів структурної реформації, в тому числі і інституціональної, з метою розкриття потенціалу відтворювальних процесів на стратегічно важливих ринках товарів і послуг.

Дослідженню проблем сталого розвитку значну кількість наукових робіт присвятили такі відомі вітчизняні економісти як О.Г. Білорус, Б.В. Буркинский, В.М. Геєць, М.А. Голубець, Е.М. Лібанова, Т.Ю. Туниця, В.Я Шевчук та інші. Такі всесвітньо відомі економісти як Дж. Сорос, Дж. Стігліц, Б.Ш. Бернанке та інші в своїх роботах також висувають гіпотезу наявності світового дисбалансу системи господарювання і доводять необхідність запровадження глобальних механізмів регулювання економічним розвитком з метою підтримки курсу розумного розвитку і продовження життєдіяльності людства на засадах збалансованого співіснування.

На нашу думку, ідея, що закладена в теорію сталого розвитку (sustainable development також перекладається як самовідновлювальний розвиток) прямо корелює з теорією відтворювальних процесів на ринках товарів, робіт, послуг, започаткованою К. Кларком і Ж. Фурастьє та активно розвиненою сучасними економістами Б.В. Буркинським і В.М. Лисюком. Надаючи широке тлумачення поняттю «ринок», ми акцентуємо увагу на важливості активного протікання відтворювальних процесів в його секторах, завдяки створенню і об’єктивно-справедливому розподілу доданої вартості – головного джерела для фінансового живлення відтворювальних процесів і забезпечення реалізації соціальних, екологічних та інших ініціатив.

Інвестиції є джерелом фінансового живлення та інструментом кількісного і структурного оновлення економіки і тому заслуговують на окрему увагу з точки зору наукового дослідження і практичного регулювання. Однак інвестиції в сучасній економічній системі є не тільки засобом ресурсного наповнення розвитку, але й взаємопов’язаною, системою, що присутня в усіх ринках товарів і послуг, в бюджетному, соціальному секторі. Тому і суспільний прогрес, що відбувається постійно і останніми роками зробив новий крок має прямий вплив на особливості інвестування в Україні. Національна економічна система останніми роками розвивалась в достатньо замкнених від світового технологічного і фінансового прогресу, особливо в інституціональному аспекті. Наслідки світової фінансової кризи призвели до відчутного дефіциту фінансових ресурсів для нових капіталовкладень, а крім того внутрішній інвестиційний ринок недостатньо насичений фінансовою пропозицією ресурсів з банківського, кредитного секторів, які зорієнтовані не стратегічно, а воліють швидко і з меншим ризиком займатись переважно споживчим кредитуванням. Такі обставини призвели до фактичного самофінансування і самовідтворення інвестиційного процесу в реальному секторі економіки України. Незважаючи на негативність такої не диверсифікованої структури інвестицій, наявні і такі переваги, як те, що світові тенденції розвитку в найбільш потужних і прогресивних економіках, враховуючи наслідки світової фінансової кризи, також переходять на режим внутрикорпоративного переливу капіталу з одного виду діяльності в інший. Ступінь довіри до нових інвестицій знижується разом з готовністю ризикувати. Неабияке місце також в світовому процесі руху капіталів займають країни Азії, які віддають перевагу розвитку саме сектору реальної економіки. Тому одним з найголовніших стає питання щодо забезпечення ефективного відтворення інвестованих ресурсів в секторах ринків товарів, робіт, послуг, а сучасна парадигма дослідження інвестиційного процесу перетворюється на вивчення відтворювальних процесів, оскільки в загальній структурі капіталовкладень переважають вже не нові вкладення фінансових ресурсів, а майже на 95% внески забезпечуються власними коштами підприємств і похідними від них, утвореними в процесі обертання вартості, створеної в суспільному виробництві.

Реалізація загальної ідеології активізації відтворювальних процесів на стратегічних ринках України вбачається нам можливою за допомогою механізмів непрямого державного регулювання в напрямках стимулювання загальної інвестиційної активності на стратегічних ринках України, стимулювання розвитку експортно-орієнтованих виробництв і насичення внутрішнього ринку національними товарами широкого вжитку, підтримки розвитку інтегрованих соціально і екологічно значущих товарних ринків (на прикладі зернового ринку) та ринку альтернативної енергетики в контексті посткризового забезпечення продовольчої та енергетичної безпеки держави.

Головним регуляторним інструментом в реалізації концепції активізації відтворювальних процесів на стратегічних ринках в контексті реалізації потенціалу сталого розвитку ми вважаємо нормативно визначені механізми інституціонального вдосконалення структури народногосподарського комплексу та механізми перманентного непрямого впливу на рух та розподіл фінансових потоків між суспільством, державою та секторами товарних ринків, що повинно сприяти структурному вдосконаленню національної системи господарювання і відповідати стратегічним інтересам майбутнього розвитку в руслі відповідності критеріям сталого розвитку в посткризовий період.

Сучасні виклики вимагають розробки методологічних підходів та прикладних заходів збалансованого, вигідного різним сторонам економічного розвитку та суспільного співіснування. Тому, для дотримання ідеології сталого розвитку, оцінка ефективності регуляторних механізмів повинна здійснюватись також з врахуванням необхідності збалансування інтересів суспільства, держави, бізнесу.

Прикладом і основою для створення новітнього методологічного регуляторного, і оціночного базису в дослідженні відтворювальних процесів в стратегічних національних ринках можуть бути гіпотези і теорії видатних вчених щодо можливостей досягнення збалансованого порядку ведення економічної діяльності з врахуванням інтересів різних верств суспільства, подолання соціо-економічних, демографічних, екологічних диспропорцій, збереження і відновлення природного середовища, сприяння розвитку стратегічно ефективних ринків і їхніх секторів. На основі детального аналізу регуляторного інструментарію неокейнсіанської теорії вбачається можливим розробити механізм державного регулювання відтворювальних процесів, що базується на дотриманні сучасної концепції рівноваги за теорією сталого розвитку та за модернізованою і ринково-адаптованою теорією рівноваги Неша-Курно.

В умовах економічної нестабільності першочерговим завданням держави є забезпечення ефективного функціонування інтегрованих товарних ринків, що мають потужний нереалізований потенціал сталого розвитку. Україна володіє потужним сировинним, виробничим, трудовим і експортним потенціалом для виробництва високоякісних продуктів зернопереробки із власної екологічно чистої сировини, однак ефективність його використання залишається перманентно низькою. Домінуюча тенденція зростання сировинного експорту за рахунок скорочення продовольчого і фуражного зернового споживання поступово руйнує виробничий потенціал ринків насіння, зерна, борошна та комбікормів, генеруючи низку структурних і фінансових деформацій відтворювальних процесів у системі суміжних до зернового ринків. Сьогодні потужності зернопереробних підприємств завантажені в середньому на 30 %, обсяги експорту борошна (у вартісному виразі) складають усього 1,55% від зернового експорту, комбікормової продукції – 0,25%, незважаючи на потенційні можливості вітчизняних підприємств повністю задовольнити потреби внутрішнього ринку та налагодити експорт якісних і екологічно безпечних зернопродуктів.

Практика свідчить, що діючі механізми реалізації потенціалів стратегічних товарних ринків не відповідають економічним інтересам держави на цих ринках, характеризуються екстенсивною спрямованістю та експортносировинною орієнтацією, забезпечують максимізацію доходів надвеликих корпоративних структур. Наслідком недосконалості та неконтрольованості механізмів реалізації потенціалу інтегрованого зернового ринку є моновиробництво високорентабельних експортноорієнтованих культур (зокрема, кукурудзи), зменшення валових зборів високоякісного продовольчого зерна, зростання експорту за рахунок скорочення внутрішнього зернового споживання, імпорт як окремих культур, так і готових харчових продуктів, активізація погроз продовольчій безпеці держави.

В умовах відкритої економіки національна аграрна політика розвинених держав відзначається високим рівнем протекціонізму, а методи її практичного втілення органічно поєднують важелі державного і ринкового саморегулювання розвитку сільського господарства. В Україні механізми реалізації потенціалу зернового ринку зазнали деформацій, проявом яких постає сировинна орієнтація агроекспорту, зменшення обсягів виробництва зернопереробної промисловості, зростаючий імпорт м’ясних і хлібних продуктів із високою доданою вартістю тощо. Відповідно, постає об’єктивна необхідність модернізації діючих механізмів реалізації потенціалу стратегічних ринків України.

Існує суттєва потреба в формуванні новітнього методологічного регуляторного, і оціночного базису в дослідженні відтворювальних процесів в стратегічних національних ринках. На основі детального аналізу регуляторного інструментарію неокейнсіанської теорії в ході виконання НДР «Відтворювальні механізми реалізації соціально- економічного потенціалу сталого розвитку стратегічних ринків України в посткризовий період» розроблено механізм державного регулювання відтворювальних процесів, що базується на дотриманні сучасної концепції рівноваги за теорією сталого розвитку та за модернізованою і ринково-адаптованою теорією рівноваги.

Мета монографії – розробка теоретико-методологічних засад ефективного використання соціально-економічного потенціалу сталого розвитку стратегічних ринків в сучасному відтворювальному аспекті (на прикладі аналізу інвестиційних процесів в контексті інтеграційних перспектив і вимог до порядку ведення зовнішньоекономічної діяльності в ринках сільськогосподарської, промислової продукції, ринках будівельних, транспортних та інших послуг, на прикладі детального аналізу відтворювальних процесів в зерновому та енергетичному ринках України, які через свою комплексність та економі ко-соціально- екологічну значущість являють собою підсистеми, що функціонують на принципах сталого розвитку).