КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЯ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА В ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Як відомо, розгляд соціально-економічних процесів у суспільстві відбувається із застосуванням або нормативного, або позитивного підходів [Самуельсон П., 64, т. 1, с. 9]. Або в різному ступені поєднанні того й іншого. Перший нормативний – умовно визначимо «як має бути», а другий – «аналіз фактів поведінки економічного суб’єкта». Віддамо перевагу другому підходу у нашому дослідженні.

При аналітичному розгляді будь-яких економічних явищ, за зауваженням іншого класика (Ф.А. Хайєка), не можна обійтися без визначення загальних принципів становлення і розвитку економічної системи. А це вже, щоправда, нормативний підхід. Під принципом слід розуміти основне вихідне положення будь-якої теорії, вчення, науки, світогляду, політичної організації [15, с. 960]. Тобто йдеться про рамкові умови досягнення мети. Якщо за основну вихідну мету нашої держави прийняти сталий соціально-економічний розвиток [1; 2], то вона буде визначатися таким чином: забезпечення раціональної динамічної відповідності між планово-індикативним державним і само організуючими ринковими порядками управління національною економікою з дотриманням прав і свобод кожного індивідуума [28]. Такий підхід, що сполучає в собі дирижизм (активна участь держави в економічному житті суспільства), ринковий соціалізм і індивідуалізм, знайшов практичне втілення в ряді розвинених країн із соціальне орієнтованою плановою економікою. При цьому основним принципом державного управління є незалежність законодавчої, виконавчої та судової влади з безумовним громадським контролем.

Основним інститутом такої економіки є ринок – як система, яка через своїх економічних агентів забезпечує реалізацію права індивідуума на свободу комерційної діяльності.

А. Сміт з його «Дослідженням про природу і причини багатства народів» (1776 р.) справив переворот в уявленні суспільства про причини економічного розвитку, вперше заявивши, що справжній добробут нації складають промислові виробництва і праця, а не дорогоцінні метали. При цьому обов’язковим чинником приросту активів господарства є свобода індивідуума.

Слід зазначити, що у праці А. Сміта мова про «невидиму руку ринку», яка начебто робить зайвою державну присутність в економіці, – не йде. Це невірне тлумачення класика переписують більшість економічних підручників. Сумнівно, щоб в умовах абсолютної монархії будь-кому було дозволено заперечувати роль держави в економіці. У вихідному варіанті думка А. Сміта звучить так: «Віддаючи перевагу надавати підтримку вітчизняному виробництву, а не іноземному, він (індивідуум по Сміту – В.З.) має на увазі пише свій власний інтерес, і, здійснюючи це виробництво таким чином, щоб його продукт володів максимальною вартістю, він невидимою рукою направляється до мети, яка зовсім і не входила в його наміри» [65].

Державне регулювання різноманітне. Увагу заслуговують і нормативні обмеження на ринку капіталу, і механізми інвестування через інвестфонди, і інструменти підтримки інноваційної діяльності, і функціонування економіки в умовах членства в СОТ, і багато іншого.

У класичній економіці під факторами виробництва прийнято розуміти: землю (і наявні на цій землі природні ресурси), працю (робоча сила і відповідні організації), капітал (фонди та фінансові біржі). У середині XX століття до цих елементів додалися компетенції (знання, вміння, навички), які реалізуються в нових управлінських, продуктових, соціальних та організаційних рішеннях.

Можна до безкінечності сперечатися хто або що складає цей четвертий фактор виробництва – підприємець, володар компетенції, менеджер, сама корпорація або техноструктура (Д. Гелбрейт). Досить добре до початку XXI століггя стало зрозумілим, що економічна влада на підприємствах перейшла від власників до найбільш креативної частини менеджерів: «Влада перейшла до тих, хто володіє відносними знаннями, до якоїсь колективної одиниці, яку я назвав «техноструктурою». …«Так що класичний підприємець зник. Новим джерелом влади стали знання та можливість застосовувати їх» [23, с. 381].

Більш приземлено висловився СЕО (Сhіеf Ехесutive Оffiсег – вища виконавча посада в компанії) корпорації Gеneral Еlесtrіс Д. Уелч: «Суттєвий обов’язок СЕО – розкривати інтелектуальний потенціал всіх співробітників. Дня цього потрібно виявляти їх найкращі ідеї і ділитися ними з іншими. Це – найважливіше» [72, с.421]. Вступаючи на посаду СЕО він заявив: «…центральна ідея займати перше чи друге місце – не просто мета, а вимога… Навколо цієї чіткої центральної ідеї ми вибудуємо центральні нематеріальні цінності – основні об’єднуючі теми, які завдяки загальній для GЕ культури стануть невід’ємною частиною організації. Першу з цих цінностей ми називаємо «реальність», другу – «якість і майстерність», а третю — «людський фактор» |72, с. 476].

Досліджуючи, у зв’язку з вивченням питань комерціалізації в промисловому виробництві, ситуацію на ринку, тенденції розвитку секторів економіки та ін., не можемо не згадати такий, вже протягом півстоліття добре апробований на Заході метод стратегічного мислення, як Форсайт (Foresight) [19; 53].

Більшість дослідників за основу визначення Форсайта беруть його тлумачення Бен Мартіном (університет Сассекс, Великобританія): «Систематичні спроби оцінити довгострокові перспективи науки, технології, економіки та суспільства, щоб визначити стратегічні напрямки досліджень і нові технології, здатні принести найбільші соціально-економічні блага» [19, с. б].

Достатня кількість визначень міститься у Вікіпедії. Одне з них: форсайт розуміється як «процес систематичних спроб заглянути у віддалене майбутнє науки, технології, економіки та суспільства на основі масштабного опитування експертів з метою визначення областей стратегічних досліджень і технологій, які ймовірно зможуть принести найбільші економічні та соціальні вигоди, комплексний механізм, який досягає результатів за рахунок поєднання системи методів».

За допомогою даного методу вже отримані за кордоном деякі результати за напрямками соціально-економічного, технологічного та військового прогнозування. Негативні висновки щодо економіки Росії (її бюджетної системи) у другому десятилітті XXI століття отримані на основі Форсайт- прогнозів [53, с.285-294] і почали підтверджуватися на практиці в 2014 р.

Сусідня країна в минулому році зіткнулася зі зниженням натуральних і фінансових показників експорту вуглеводів і, як наслідок, послідкувало суттєве погіршення соціально-економічної обстановки в країні. Хоча донедавна домінувала точки зору, що Росія – енергетична наддержава, і, що б не трапилося, Захід завжди потребуватиме російські нафту і газ. Так, безумовно, для цієї країни погіршили ситуацію і санкції щодо її як країни-агресора. Але при цьому Форсайт-аргументи були наступними:

1. Початок виробництва економічно доступних автомобілів з гібридними двигунами (2012-2015 рр.), дослідного (до 2015 р.) та масового (до 2020 р.).
2. Виробництво компактних акумуляторів з високим ККД (до 2020 р.).
3. Економічно та екологічно вигідний масовий видобуток нетрадиційних енергоносіїв: важкої і в’язкої нафти, бітумінозних пісків, сланцевого газу (2010- 2010рр.).

У розвинених країнах і, в першу чергу – США, в економіці якої близько 60% споживаної нафти витрачається у вигляді автомобільного палива, одним із способів зниження нафтозалежності вважається перехід на види транспорту, здатного працювати на нових джерелах енергії. В ЄС також мають намір прийняти директиву, згідно з якою до 2050 р. в містах стане можливо пересуватися тільки на електромобілях. І ще приклад: у Норвегії передбачається з 2015 р заборонити реєстрацію нових автомобілів, що працюють виключно на бензині (дизелі).

Тепер кілька слів про болюче для України питання природного газу. Істотне погіршення показників для країн, зайнятих його видобутком і транспортуванням, почалося в 2014 р. Одна з причин – прийнятий 03.09.2009р, третій енергетичний пакет ЄС, спрямований на забезпечення більш високого рівня конкуренції на європейських енергоринках. Цей пакет зобов’язує вертикально інтегровані газові компанії, що працюють на європейському газовому ринку, реструктурувати свій бізнес на окремі незалежні компанії з видобутку, транспортування та розподілу природного газу, забезпечити недискримінаційний доступ третіх сторін до транспортних потужностей европейських газотранспортних мереж, створити систему регіональних зон оптового газового ринку з тарифами «вхід-вихід» і ліквідними віртуальними центрами оптової торгівлі в кожній зоні. У першу чергу ця директива спрямована проти домінуючого положення на європейському ринку російської компанії «Газпром». Тепер «Газпром» поставляє продукцію тільки до пунктів здачі-приймання на російському кордоні, де газ змінює свого власника.

Додатковим аргументом на користь реального Форсайт-прогнозу є початок в 2014 р. промислового видобутку сланцевого газу на родовищах в Австралії, Європі, США та Китаї. За оцінкою аналітиків компанії Halliburton, зробленої ними в 2010 р., найбільші запаси сланцевого газу зафіксовані в Півмічній Америці – 23,8% загальносвітових, Китаї та інших державах Центральної Азії (21,9%), Австралії (16,3%). Значні запаси також є в Україні (8,9%) [53, с. 294].

Всі попередні двадцять п’ять років розвиток ринкових відносин в нашій країні супроводжувався широким відродженням комерційної діяльності. Характерною особливістю розвитку комерції в даний час є її несистемний характер. Це в першу чергу зумовлює необхідність її дослідження.

У сучасній економіці комерційній діяльності відводиться роль сполучної ланки між видами діяльності, виробниками і споживачами, а також фізичними особами. Основу такого зв’язку становить процес доведення товарної продукції до конкретного споживача.

У сучасних умовах комерційна діяльність повинна зазнавати серйозні зміни, які повинні позначатися в тому, що її учасники мають діяти на основі принципів повної рівноправності партнерів, господарської самостійності, суворої матеріальної і фінансової відповідальності за виконання прийнятих зобов’язань.

Сьогодні, особливо в умовах Інтернету, втрачаються традиційні уявлення про комерцію. Тепер вона виступає як сукупність процесів, пов’язаних з управлінням і підтримкою просування товару до споживача. Усвідомлений підхід до організації комерційної діяльності вимагає створення спеціальної організаційної структури, що забезпечує здійснення комерційних операцій. Організаційна структура, що займається комерційною діяльністю, повинна в повному обсязі відповідати специфіці і характеру виконаних функцій. Такий підхід до побудови організаційної структури забезпечує можливість найбільш ефективного управління комерційною діяльністю.

Процес і проблеми комерціалізації представлено у працях Буркинського Б., Бутенка А., Вовк В., Дайновського Ю., Ілляшенка С. Калиниченка М., Крикавського Є., Філиппової С., Чухрай Н.

У спеціалізованій літературі з маркетингу переважає збутовий підхід до комерціалізації — Армстронг Г., Дойль П„ Котлер Ф., Ламбен Ж.-Ж., Еванс Дж. та ін.

У даному дослідженні представлено узагальнення практичного досвіду комерціалізації своєї ринкової діяльності одного з відомих українських машинобудівних підприємств – ПАТ «Одеський завод радіально-свердлильних верстатів». Цей досвід полягав у створенні в складі підприємства нових організаційних структур (малих підприємств) – комерційного центру зарубіжних представництв.

Дослідження базується на наступних науково-дослідних роботах Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України – «Розвиток підприємництва в промисловості України» (№ ДР 0106U003154) «Управління ризиком в інноваційних проектах з розробки і модернізації високотехнологічних систем» (№ ДР 0107U003790); Одеського національного політехнічного університету — «Новітні моделі та інструментарій передплановоі оцінки інноваційно-інвестиційних проектів» (№ ДР 0114 U005506).

Авторський внесок в роботі над монографією складався наступним чином: В.І. Захарченко – вступ, п.п. 1.1, 1.2, додатки; Н.М. Андрієнко – п.1.3, р. 2 і 3, висновки.