ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ТЕРИТОРІАЛЬНО-ГОСПОДАРСЬКИХ СИСТЕМ УКРАЇНИ В УМОВАХ СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ

Одним з ключових чинників зміцнення національної безпеки є розбудова цілісної, злагодженої системи управління економічним розвитком територіальних утворень на засадах забезпечення спроможності громад як фундаменту для подолання викликів воєнної та економічної агресії, забезпечення добробуту населення, реалізації вектору євроінтеграції. Однак незавершеність реформи децентралізації, об’єктивні перспективи її продовження, виклики воєнного стану та перспективи досягнення цілей євроінтеграції обумовлюють необхідність оновлення, актуалізації та впорядкування системи управління розвитком регіональних економічних систем з урахуванням фактору спеціалізації, ефективного використання внутрішніх ресурсів та формування організаційно-економічних механізмів стимулювання економічного розвитку територіальних утворень обласного, районного, базового рівнів, адекватних зовнішнім чинникам. Особлива роль південних регіонів України в повоєнному відновленні обумовлюється як численними ресурсами, так і ризиками, однак розбудова належної системи управління економічним розвитком територіальних утворень має сприяти перетворенню Півдня України на функціональну територію сталого розвитку і рушія зростання. Актуальність дослідження визначається також його відповідністю завданням, що поставлені в Державній стратегії регіонального розвитку до 2027 року, Плані відновлення України, Дорожній карті та Плані заходів реформування місцевого самоврядування 2024-2027, а саме: підвищення спроможності систем державного управління та самоврядування з метою підвищення конкурентоспроможності регіонів, подолання дивергенцій та нерівномірного соціально-економічного розвитку, що особливо поглиблюється на рівні міст, селищ, сіл, призводить до розбалансування території України. Одним з першочергових завдань для повоєнного відновлення України на думку науковців, експертів ОЕСР та Європейської комісії є вдосконалення системи управління регіональним розвитком на засадах сприяння зростанню економічної спроможності, самозабезпеченості громад і конкурентоздатності щодо участі в економічному обміні. Система управління регіональним розвитком має бути наскрізною і узгодженою від центрального, обласного, районного рівнів до базисного – територіальних громад. Саме з рівня територіальних громад повинна розпочинатись розбудова економічної бази для сталого розвитку на основі локальних пріоритетів, спеціалізації, які є основою для участі регіонів (зокрема Півдня України) в повоєнному відновленні та економічному обміні на засадах євроінтеграції.

На необхідності оновлення систем управління просторовим та господарським розвитком, вдосконалення системи територіальної організації влади, продовженні реформи децентралізації в Україні наголошують експерти з ЄС та інших розвинених країн, на цьому зроблено акцент в ході консультацій з міжнародними фахівцями щодо реалізації Плану відновлення України, на цьому робиться акцент в програмі реформ Ukraine Facility, а також про вдосконалення системи управління регіональним розвитком йдеться в аналітичному звіті Європейської комісії щодо узгодження законодавства України з нормативно-правовою базою Європейського Союзу (acquis) в контексті забезпечення євроінтеграції.

Актуалізація заходів та інструментів забезпечення реалізації пріоритетних напрямів відбудови та розвитку регіонів відповідає завданням, що поставлені в сучасних державних документах щодо забезпечення економічного розвитку територіально-господарських систем, а саме: підвищення спроможності державного управління та самоврядування з метою підвищення конкурентоспроможності регіонів, подолання дивергенцій та нерівномірного соціально-економічного розвитку, що особливо поглиблюється на рівні міст, селищ, сіл, призводить до розбалансування території України. Одним з першочергових завдань для повоєнного відновлення України на думку науковців, експертів ОЕСР та Європейської комісії є вдосконалення системи управління регіональним розвитком на засадах сприяння зростанню економічної спроможності, самозабезпеченості громад і конкурентоздатності щодо участі в економічному обміні. Система управління регіональним розвитком має бути наскрізною і узгодженою від центрального, обласного, районного рівнів до базисного – територіальних громад. Саме з рівня територіальних громад повинна розпочинатись розбудова економічної бази для сталого розвитку на основі локальних пріоритетів, спеціалізації, які є основою для участі регіонів в повоєнній відбудові та економічному обміні на засадах євроінтеграції.

Вже впродовж трьох з половиною років в Україні реалізується Державна стратегія регіонального розвитку, основними цілями якої є підвищення рівня згуртованості, конкурентоспроможності та кращого врядування в регіональних економічних системах. Також майже три роки країна протистоїть воєнній агресії і реалізовує положення Плану відновлення. Наразі додаються ще й інші завдання, виконання яких вимагає план реформ для України від Європейського Союзу – Ukraine Facility. Наразі перед Україною постають два основні зовнішні виклики, які визначають вектор розвитку регіональної політики – війна та європейська інтеграція, а також є внутрішній виклик – забезпечення ефективного продовження реформи децентралізації та її успішна реалізація.

Відродження економічної системи країни повинно супроводжуватись також структурною модернізацією, оновленням господарських систем областей, районів, громад, тому відповідним чином мають бути вибудувані пріоритети державної регіональної політики, оскільки від її реалізації залежатиме успішність організації процесу перебудови регіональних економічних систем, які разом формують національну економічну систему.

Державна регіональна політика та План відновлення є нерозривно пов’язаними і доповнюються іншими сучасними ініціативами щодо євроінтеграції, залучення інвестицій з ЄС та забезпечення кращого, більш ефективного співробітництва з громадами європейських країн. Однак організаційно-економічні механізми щодо забезпечення реалізації політики згуртованості в контексті відповідності сучасним викликам наразі чітко не сформовані, не здійснено наскрізного співставлення цілей і задач державної регіональної політики в Україні на період до 2027 року з окремими нормативними документами, що регулюють різні актуальні аспекти регіонального розвитку, а також з конкретними механізмами та інструментами забезпечення реалізації стратегічних пріоритетів Державної регіональної політики.

В Україні можливості європейської регіональної політики будуть доступні в повній мірі лише після вступу до ЄС. Для того, щоб ними скористатися має відбутись структурна перебудова економіки, систем господарювання в громадах, областях та самої політики щодо забезпечення регіонального розвитку на всіх рівнях – національному, регіональному та місцевому. Регіональні економічні системи мають перейти від освоєння коштів ЄС до інвестування, але для цього в Україні мають бути підготовлені відповідні інституції та кадри, здійснено узгодження вітчизняного законодавства з європейським.

З плином часу з’являються нові виклики і завдання в різних сферах життєдіяльності суспільства, зокрема в сфері регіонального розвитку. Система управління регіональним розвитком має, відповідно, швидко реагувати і адаптуватись до сучасних викликів, криз і потрясінь, аби нівелювати їхній негативний вплив на об’єкти управління та забезпечити життєстійкість територіально-господарських утворень. Роль економічної складової регіонального розвитку вважаємо є особливою, оскільки від економічної спроможності територіальних утворень (громад, районів, областей, а також мікро- і макро-регіонів) багато в чому залежить здатність регіональних систем до саморозвитку, до забезпечення безпеки і якості життя населення, до виконання соціальних та інших ініціатив, а також до участі в міжнародному економічному обміні. Тому виникає необхідність наукового дослідження новітнього змісту та актуальних функцій сучасної системи забезпечення розвитку регіональних економічних систем, формування стратегічних пріоритетів та заходів їхньої реалізації в контексті повоєнного відродження та євроінтеграції.

Результати проведеного дослідження у вигляді концептуальних положень, інституціональних механізмів, заходів та інструментів забезпечення модернізації системи управління розвитком територіально-господарських утворень, на прикладі регіонів і громад Півдня України, на засадах спеціалізації та їхньої участі у повоєнному відновленні, економічному обміні є важливими з точки зору перспектив впровадження в практичну діяльність органами місцевого самоврядування, органами влади центрального, обласного, районного та місцевого рівнів, оскільки передбачають формування системи стимулювання економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць на різних рівнях врядування на принципах субсидіарності та узгодження управлінських функцій і повноважень в контексті забезпечення поступального стабільного соціально-економічного розвитку, подолання відсталості та фінансово-бюджетного патерналізму територіально-господарських систем, реалізації національних стратегічних інтересів, формування економічного базису для повоєнного відновлення країни та євроітеграції, забезпечення участі громад в процесах повоєнної відбудови та економічного обміну на основі реалізації спеціалізаційних переваг.

Важливість розробки концептуальних положень, інституціональних механізмів оновлення системи управління економічним розвитком територіальних утворень обґрунтовується також тим, що модернізація як цільовий етап Плану відновлення України полягає в якісному оновленні, відродженні країни, досягненні високого рівня добробуту, імплементації європейських цінностей на основі вдосконалення інститутів управління на рівні територіальних підсистем, підвищення рівня безпеки та стійкості до кризових впливів. Такі розробки відповідають всім трьом стратегічним цілям Державної стратегій регіонального розвитку до 2027 року, програмам Плану відновлення України, завданням Плану реформування місцевого самоврядування 2024-2027, положенням програми Ukraine Facility, критеріям спроможності ОЕСР та положенням законодавства в сфері державної регіональної політики, а також пріоритетам Європейських політик регіонального розвитку.

Для дослідження сучасних аспектів забезпечення економічного розвитку територіально-господарських систем актуальною є відповідність ключовим завданням Європейської Спільноти, визначеним в договорі про заснування ЄС, положенням розділу 22 Aquis зокрема щодо забезпечення гармонійного, збалансованого економічного розвитку, достатньо високого рівня добробуту населення, конкурентоспроможності, високого рівня захисту й поліпшення стану довкілля, підвищення рівня та якості життя, подолання міжтериторіальних дивергенцій на основі розбудови ефективної системи управління та сприяння розвитку економічної спроможності регіонів.

В рамках даного дослідження пропонуються:

– розробка концептуально-методичного базису розбудови системи управління розвитком регіональних економічних систем в умовах повоєнного відродження та євроінтеграції, який базується на принципах відновлення, стійкості та модернізації, включає: загальні та спеціальні функції управління розвитком територіальних утворень в комбінованому просторово-секторальному вимірі, 7 груп пріоритетів розвитку регіональних економічних систем, щодо національної безпеки, людського розвитку, економічної спроможності до саморозвитку громад, формування полюсів зростання та локальних інноваційних екосистем, конвергенції з європейськими Aquis, розвитку цифрового капіталу громад, які реалізуються за допомогою інструментарію локального інвестиційно-орієнтованого оподаткування, заходів інформаційно-методичного, фінансово-бюджетного, організаційно-економічного забезпечення територіального розвитку;

– формування інституціональних засади формування системи державного контролю за дотриманням органами місцевого самоврядування вимог Конституції, законів України, національних, безпекових інтересів держави в сфері економічного розвитку регіональних систем шляхом обґрунтування цілі, задач, функцій та повноважень наглядового органу префектурного типу в контексті забезпечення реалізації Україною програми реформ Ukraine Facility, відповідності кращим практикам Європейського регіоналізму, забезпечення збалансованості функцій управління економічним розвитком територіальних утворень, цілей повоєнного відродження та Плану дій щодо продовження реформи децентралізації на період до 2027 року;

– розробка організаційно-економічного механізму застосування цільових податкових стимулів для діяльності з реалізації підприємницької ініціативи відновлювального, безпекового та соціально-відповідального типів; інструментарію непрямого стимулювання підприємців щодо створення нових робочих місць з високим рівнем оплати праці за допомогою компенсаторних пільг з місцевих податків на майно, які запропоновано до застосуванням департаментам економічного розвитку територіальних громад з рекомендацією щодо науково-методичного супроводу науковими установами процесів розвитку локального оподаткування в громадах з врахуванням кращих європейських практик;

– інституціонально-методичний механізм управління розподілом бюджетних ресурсів територіальних громад шляхом обґрунтування інструментарію часткової заміни старого порядку вилучення реверсних дотацій з бюджетів заможних громад і передачі фінансово неспроможним територіальним утворенням, новим регулятором збалансованості місцевих бюджетів, який полягає у використанні договорів інвестиційного співробітництва економічного розвинених громад з територіями, що потребують допомоги у забезпеченні відновлення та економічного розвитку, в порядку, передбаченому Бюджетною декларацією на 2025-2027 роки. При цьому вилученню з бюджету економічно розвиненої громади, в порядку горизонтального бюджетного вирівнювання, підлягатиме лише та частина реверсної дотації, яка не буде покрита сумами інвестиційних трансфертів в рамках договору про економічну співпрацю з громадами, що потребують допомоги;

– інструментарій стимулювання реалізації проєктів економічного співробітництва в територіальних утвореннях на міжмуніципальному та міжрегіональному, мікро- та макро-регіональному рівнях, який полягає в обґрунтуванні частки виділення співфінансування з Державного фонду регіонального розвитку (від 30% до 90%) за критеріями наявності договорів економічного співробітництва та фінансово-бюджетної спроможності учасників співробітництва;

– науково-організаційне забезпечення управління процесами економічного співробітництва територіальних громад базового шляхом обґрунтування створення на рівні адміністративних районів державних установ сприяння співробітництву, організаційна структура яких включає громадську раду з числа депутатів громад та виконавчий комітет, які виконують функції планування та забезпечення реалізації проєктів сталого розвитку на субрегіональному рівні, відповідно до кращих європейських практик самоорганізації активістів громад з питань розвитку спільних міжмуніципальних осередків співробітництва;

– концептуально-методичний підхід до управління економічним розвитком територій, який, на відміну від традиційного, що полягав у централізованому плануванні в режимі «зверху-вниз», базується на інноваційних принципах: залучення до управління регіональних стейкхолдерів на основі динамічного процесу підприємницьких відкриттів, який спирається на колективний інтелект компаній, державних органів та інших територіальних суб’єктів; запровадження багаторівневого управління за рахунок встановлення постійного діалогу між різними рівнями влади та розширення підходів партнерства національних, місцевих та регіональних органів влади, зацікавлених сторін і громадянського суспільства; запровадження багаторівневої структури управління, яка об’єднує національні директиви з регіональною та субрегіональною автономією; забезпечення економічної, соціальної, екологічної та управлінської ефективності;

– науково-методичні основи стратегування соціально-економічного розвитку територіально-господарських систем України, в контексті двох домінант їх розвитку – європейської інтеграції України та викликів воєнного часу шляхом врахування парадигми «нового регіоналізму», врахування безпекових специфік функціональних типів територій, застосування інструментарію договорів державно-приватного партнерства, як альтернативи державного/локального бюджетного фінансування в рамках традиційних інструментів державної регіональної політики, що є особливо актуальним в умовах обмеженості державного/регіонального/локального бюджетів.