ЕКОЛОГОБЕЗПЕЧНИЙ РОЗВИТОК СЕКТОРІВ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНСЬКОГО ПРИЧОРНОМОР’Я: ЗАГРОЗИ, РИЗИКИ, ЗАХОДИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ : монографія / [Буркинський Б.В. та ін.] ; за наук. ред. Б.В. Буркинського, Л.Є. Купінець; НАН України, Ін-т пробл. ринку та екон.-еколог. дослідж. – Одеса: ІПРЕЕД НАН України, 2019.
ISBN 978-966-02-9118-8
DOI: https://doi.org/10.31520/978-966-02-9118-8
У контексті трансформації національної економіки на засадах екологізації розроблено теоретико–методологічні основи виявлення та попередження загроз та ризиків екологоорієнтованому розвитку реального сектору економіки, проведено типізацію та класифікацію ризиків, притаманних викликам сучасного секторального розвитку. Обґрунтовано можливості переходу до екологоорієнтованого секторального розвитку крізь призму можливих ризиків та загроз, що розглянуті з врахуванням галузевих особливостей та специфіки прояву. Визначено ризик–профілі секторальної екологізації, напрямки мінімізації виявлених ризиків та превентивні умови щодо попередження виявлених ризиків екологобезпечному розвитку секторів економіки регіону Українського Причорномор’я.
Рецензенти:
Черчик Л.М., доктор економічних наук, професор, завідуюча кафедрою менеджменту Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки
Грановська Л.М., доктор економічних наук, професор, завідувач відділу зрошуваного землеробства Інституту зрошуваного
землеробства Національної академії аграрних наук України
Дубас Р.Г., доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри менеджменту Інституту економіки та менеджменту Університету “Україна”
Затверджено до друку Вченою радою Інституту проблем ринку та економіко–екологічних досліджень НАН України (Протокол №12 від 03 жовтня 2019 р.)
ЗМІСТ
ВСТУП | 7 |
1. ТЕОРЕТИКО–МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ІДЕНТИФІКАЦІЇ РИЗИКІВ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ ТА ВЕКТОРИ ЕКОЛОГО–ОРІЄНТОВАНОГО УПРАВЛІННЯ |
11 |
1.1. Постулати та аксіоми теорії економіко–екологічних ризиків | 11 |
1.2. Фактор національних інтересів України в ризик–менеджменті | 16 |
1.3. Національні цінності в контексті ризиків їх трансформації | 25 |
1.4. Екологізація секторальної економіки України як національний проект | 30 |
1.5. Вимір національних інтересів (цінностей) в проектах економіко–екологічного розвитку | 42 |
1.6. Методологія визначення та управління ризиками екологоорієнтованого розвитку секторів економіки | 48 |
2. ЕКОНОМІКО–ЕКОЛОГІЧНА СУТНІСТЬ, ТИПІЗАЦІЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ РИЗИКІВ ТА ЗАГРОЗ ЕКОЛОГОБЕЗПЕЧНОМУ РОЗВИТКУ СЕКТОРІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ |
62 |
2.1. Систематизація небезпек та ризиків як основа забезпечення екологізації регіонального та секторального розвитку | 62 |
2.2. Ризик профіль секторальної екологізації | 66 |
2.2.1. Еколого–економічні ризики господарської діяльності об’єктів портово–промислових зон та принципи превентивного реагування | 66 |
2.2.2. Систематизація ризиків та загроз соціо–економіко–екологічній безпеці від здійснення морських днопоглиблювальних робіт у прибережних акваторіях |
84 |
2.2.3. Типізація ризиків у функціонуванні паливно–енергетичних об’єктів | 93 |
2.2.4. Ризики екологізації агропромислового сектору економіки | 116 |
2.2.5. Фактори та загрози розвитку рибогосподарського комплексу України | 130 |
2.2.6. Екологічні ризики та особливості впливу транспортно–технологічних систем на довкілля | 140 |
3. МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ВИМІРУ РИЗИКОВОГО НАВАНТАЖЕННЯ В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ СОЦІО–ЕКОЛОГО–ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ ВІД НЕСТАБІЛЬНОГО ДО ЕКОЛОГООРІЄНТОВАНОГО РОЗВИТКУ |
147 |
3.1. Методичні основи оцінки економіко–екологічних ризикових подій | 147 |
3.2. Фактори економіко–екологічної безпеки господарської діяльності об’єктів морських берегових зон | 162 |
3.3. Методичний підхід щодо визначення ресурсно–екологічного резерву виробничих об’єктів морської берегової зони | 167 |
3.4. Науково–методичні основи комплексної оцінки загроз та ризиків при здійсненні днопоглиблювальних робіт в підхідних каналах | 174 |
3.5. Комплексна оцінка ризикового навантаження та результативності екологічно орієнтованого управління транспортно–технологічними системами |
183 |
4. ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФОРМУВАННЯ ПРЕВЕНТИВНИХ ЗАХОДІВ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗАГРОЗ ТА РИЗИКІВ ЕКОЛОГОБЕЗПЕЧНОМУ РОЗВИТКУ СЕКТОРІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ |
208 |
4.1. Стандарт управління ризиком секторальної екологізації як основа неперервності економіко–екологічного розвитку | 208 |
4.2. Заходи попередження ризиків в контексті екологізації секторального розвитку | 220 |
4.2.1. Стратегічні вектори формування морської політики України у контексті можливих ризиків | 220 |
4.2.2. Шляхи попередження ризиків та загроз екологобезпечному розвитку портово–промислових зон | 232 |
4.2.3. Превентивні заходи забезпечення соціо–еколого–економічної безпеки морських днопоглиблювальних робіт | 248 |
4.2.4. Інституційне забезпечення попередження виникнення загроз та ризиків екологобезпечному розвитку в паливно–енергетичному секторі | 252 |
4.2.5. Формування превентивних механізмів впровадження екологічно чистих виробництв у агропродовольчу сферу | 282 |
4.2.6. Концентрація екологічно безпечних земель як захід попередження екологічних ризиків в аграрному землекористуванні та використанні трансгенів |
299 |
4.2.7. Напрямки попередження ризиків функціонування рибогосподарського комплексу | 311 |
4.2.8. Розвиток органічної аквакультури як альтернатива рибальства в природний водоймах | 320 |
4.2.9. Визначення напрямів та заходів щодо зменшення впливу транспортно–технологічних систем на довкілля | 324 |
4.3. Екологізація регіонального розвитку. Організаційно–економічні механізми мінімізації транскордонного впливу надзвичайних ситуацій | 327 |
ВИСНОВКИ | 351 |
ПЕРЕЛІК ДЖЕРЕЛ ПОСИЛАННЯ | 356 |
ВСТУП
Початок третього тисячоліття пов’язаний із об’єктивною необхідністю зміни траєкторії розвитку цивілізації, що обумовлено критичним загостренням протиріч між суспільством та природою. Ідея екологізації економіки набула світового визнання та була законодавчо реалізована багатьма країнами в національних стратегічних ініціативах. Ці стратегії визначили позицію світової спільноти до нової моделі розвитку цивілізації, стали орієнтиром для зміни державних пріоритетів, напрямків реформування національних економік, вектору соціально–економічного розвитку. Саме це обумовлює та окреслює перспективи подальшого функціонування секторів національної економіки та переорієнтації господарської діяльності підприємств. Приєднання України до держав, що реалізують таку стратегію прискорює загальний процес переходу до еколого орієнтованого розвитку економіки у глобальному вимірі.
Процеси екологізації економіки складні, потребують чималих інвестицій і реалізуються з власної ініціативи суб’єктів господарювання, які не тільки підтримують світові виклики, але цілком усвідомлено змінюють вектор своєї діяльності з метою досягти очікуваних ефектів і змінити на краще конкурентну позицію підприємства на відповідному ринку екологічних товарів та послуг.
Ці процеси пов’язані як із впровадженням мотиваційних та стимулюючих механізмів, так й з очевидними загрозами та ризиками, які здатні гальмувати процеси екологізації економіки або взагалі їх зупинити. Цілком очевидно, реальні рухи до секторальної та регіональної екологізації без визначення та попередження можливих ризиків та загроз не приведуть до бажаної цілі – збереження біосфери, як глобальної фундації розвитку економіки та людства.
Виходячи з цього профіль побудови стратегії екологічної безпеки має базуватися на розробці превентивних заходів захисту, які слід вважати відкликом на реальні і досить гострі проблеми сьогодення для вирішення яких світова спільнота консолідує зусилля.
У вітчизняній науці існує певний доробок щодо теоретико–методологічного та прикладного аспектів екологобезпечного розвитку, систематизації ризиків та кількісного визначення можливих збитків. Але як показує час, реальні кроки можливі саме за умови існування правового забезпечення, системного механізму становлення в країні нової моделі господарювання, мотивації суб’єктів ринку та створення відповідних умов для модернізаційного прориву.
Саме тому ідентифікація ризиків та загроз в системному уявленні їх впливу на екологічну сталість секторального та регіонального розвитку, обґрунтування відповідної стратегії протидії набуває актуальності в сучасних умовах світового розвитку.
Наукова площина роботи полягає у розробці теорії та методології секторального та регіонального ризик–менеджменту процесів екологізації, як підґрунті намірів держави змінити формат господарювання та зберегти вектор розвитку економіки через призму екології.
Авторським колективом запропоновано теоретико–методологічні підходи до ідентифікації ризиків секторальної екологізації та формування відповідної системи управління ризиками з метою їх мінімізації, що сприяє інтеграції екологічної політики в стратегії галузевих програм розвитку.
В основі вирішення цієї проблеми покладено адаптовану теорію ризиків до процесу екологізації секторальної економіки шляхом визначення понятійно–категоріального апарату, взаємозв’язків дефініцій ризикології в контексті процесів екологізації, суб’єктно–об’єктної структури, закономірностей, джерел, факторів ризику та секторальних наслідків їх виникнення, які обґрунтовано у відповідності до сформованої методології дослідження природи ризику.
Методологічний базис превентивного реагування суб’єктів господарювання, обтяжених ризик–подіями базується на визначенні таких критеріїв сучасних ризиків як об’єктивність природи ризику та суб’єктивність його оцінки; альтернативність ризику, висока невизначеність ризик–подій, нерівномірність перерозподілу ризиків між учасниками процесу екологізації на секторальному рівні; мінливість ризику в просторі та часі внаслідок змін в оточуючому середовищі; одночасна дія критичного поєднання ризик факторів, неможливість однозначного визначення наслідків ризику; взаємозв’язок та синергетичний ефект прояву різних видів ризику.
Представлена систематизація ризиків екологобезпечному розвитку секторів економіки спирається на класифікацію загроз за ознаками їх істотних секторальних властивостей, що стало теоретичним підґрунтям ідентифікації ризик–подій (інцендентів), як передумови виникнення економічних збитків і втрат суб’єктів господарювання внаслідок погіршення якості довкілля та інших факторів, не пов’язаних з ним. Ідентифікації економіко–екологічних ризиків та загроз на секторальному, регіональному та транскордонному рівнях дозволяє виявляти, враховувати, якісно оцінювати, попереджати вплив ризику у широкому спектрі проблем секторальної екологізації та послабляти конфлікт економічних та екологічних цілей.
Авторами визначено профіль побудови стратегії екологобезпечного секторального розвитку регіонів приморського типу, в основу якого покладено принципи: відповідності, невизначеності, нелінійної однозначності процесу екологізації, системності, комплексності, орієнтації на попередження можливих загроз та розробки превентивних заходів захисту. Обґрунтовано моделі адаптивного управління ризик–подіями на секторальному рівні, які враховують методологічні принципи ризик–орієнтованого підходу до процесу екологізації; обов’язкової стандартизації ризик–менеджменту; обліку максимального числа факторів ризику функціонування суб’єктів господарювання в динамічних умовах економічного середовища та формують сукупність секторальних превентивних заходів, пов’язаних з попередженням або зниженням до можливо низького рівня руйнівного впливу ризикових випадків.
Надано визначення загальних закономірностей формування ризик–профілів секторальної екологізації (морегосподарського, агропродовольчого, паливно–енергетичного комплексів в їх структурному розумінні), які відображають архітектуру можливих ризиків, вразливість сектору до несприятливих подій для екологоорієнтованого галузевого розвитку, визначають джерела ризику, стратегію ризик–менеджменту та вибір варіанту секторального управління.
Розроблено пропозиції щодо створення професійних стандартів з управління ризиками екологобезпечному розвитку секторів економіки, не існуючих раніше на відміну від сфер інвестиційної і виробничо–комерційної діяльності, вимог до системи ризик–менеджменту, можливих регуляторів та заходів протидії ризикам екологізації для суб’єктів господарювання, які реалізують політику екологоорієнтованого розвитку. Визначено сутність інституціоналізації превентивного захисту від ризиків екологізації секторального розвитку, що визначає інституційну архітектоніку, організаційне забезпечення, усунення інституційних деформацій, які у сукупності здатні забезпечити екологічну безпеку функціонування суб’єктів господарювання та стимулювати розвиток процесів екологізації різних сфер економіки.
Авторський колектив сподівається, що робота буде корисною для фахівців в області економіки природокористування, здобувачів наукового ступеня, студентів закладів вищої освіти та всіх зацікавлених даною проблематикою осіб.
Автори будуть щиро вдячні за всі висловлені зауваження до представленої роботи та пропозиції щодо можливої творчої співпраці.

