ЕКОЛОГОБЕЗПЕЧНИЙ РОЗВИТОК СЕКТОРІВ
ЕКОНОМІКИ УКРАЇНСЬКОГО ПРИЧОРНОМОР’Я:
ЗАГРОЗИ, РИЗИКИ, ЗАХОДИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ

Початок третього тисячоліття пов’язаний із об’єктивною необхідністю зміни траєкторії розвитку цивілізації, що обумовлено критичним загостренням протиріч між суспільством та природою. Ідея екологізації економіки набула світового визнання та була законодавчо реалізована багатьма країнами в національних стратегічних ініціативах. Ці стратегії визначили позицію світової спільноти до нової моделі розвитку цивілізації, стали орієнтиром для зміни державних пріоритетів, напрямків реформування національних економік, вектору соціально–економічного розвитку. Саме це обумовлює та окреслює перспективи подальшого функціонування секторів національної економіки та переорієнтації господарської діяльності підприємств. Приєднання України до держав, що реалізують таку стратегію прискорює загальний процес переходу до еколого орієнтованого розвитку економіки у глобальному вимірі.

Процеси екологізації економіки складні, потребують чималих інвестицій і реалізуються з власної ініціативи суб’єктів господарювання, які не тільки підтримують світові виклики, але цілком усвідомлено змінюють вектор своєї діяльності з метою досягти очікуваних ефектів і змінити на краще конкурентну позицію підприємства на відповідному ринку екологічних товарів та послуг.

Ці процеси пов’язані як із впровадженням мотиваційних та стимулюючих механізмів, так й з очевидними загрозами та ризиками, які здатні гальмувати процеси екологізації економіки або взагалі їх зупинити. Цілком очевидно, реальні рухи до секторальної та регіональної екологізації без визначення та попередження можливих ризиків та загроз не приведуть до бажаної цілі – збереження біосфери, як глобальної фундації розвитку економіки та людства.

Виходячи з цього профіль побудови стратегії екологічної безпеки має базуватися на розробці превентивних заходів захисту, які слід вважати відкликом на реальні і досить гострі проблеми сьогодення для вирішення яких світова спільнота консолідує зусилля.

У вітчизняній науці існує певний доробок щодо теоретико–методологічного та прикладного аспектів екологобезпечного розвитку, систематизації ризиків та кількісного визначення можливих збитків. Але як показує час, реальні кроки можливі саме за умови існування правового забезпечення, системного механізму становлення в країні нової моделі господарювання, мотивації суб’єктів ринку та створення відповідних умов для модернізаційного прориву.

Саме тому ідентифікація ризиків та загроз в системному уявленні їх впливу на екологічну сталість секторального та регіонального розвитку, обґрунтування відповідної стратегії протидії набуває актуальності в сучасних умовах світового розвитку.

Наукова площина роботи полягає у розробці теорії та методології секторального та регіонального ризик–менеджменту процесів екологізації, як підґрунті намірів держави змінити формат господарювання та зберегти вектор розвитку економіки через призму екології.

Авторським колективом запропоновано теоретико–методологічні підходи до ідентифікації ризиків секторальної екологізації та формування відповідної системи управління ризиками з метою їх мінімізації, що сприяє інтеграції екологічної політики в стратегії галузевих програм розвитку.

В основі вирішення цієї проблеми покладено адаптовану теорію ризиків до процесу екологізації секторальної економіки шляхом визначення понятійно–категоріального апарату, взаємозв’язків дефініцій ризикології в контексті процесів екологізації, суб’єктно–об’єктної структури, закономірностей, джерел, факторів ризику та секторальних наслідків їх виникнення, які обґрунтовано у відповідності до сформованої методології дослідження природи ризику.

Методологічний базис превентивного реагування суб’єктів господарювання, обтяжених ризик–подіями базується на визначенні таких критеріїв сучасних ризиків як об’єктивність природи ризику та суб’єктивність його оцінки; альтернативність ризику, висока невизначеність ризик–подій, нерівномірність перерозподілу ризиків між учасниками процесу екологізації на секторальному рівні; мінливість ризику в просторі та часі внаслідок змін в оточуючому середовищі; одночасна дія критичного поєднання ризик факторів, неможливість однозначного визначення наслідків ризику; взаємозв’язок та синергетичний ефект прояву різних видів ризику.

Представлена систематизація ризиків екологобезпечному розвитку секторів економіки спирається на класифікацію загроз за ознаками їх істотних секторальних властивостей, що стало теоретичним підґрунтям ідентифікації ризик–подій (інцендентів), як передумови виникнення економічних збитків і втрат суб’єктів господарювання внаслідок погіршення якості довкілля та інших факторів, не пов’язаних з ним. Ідентифікації економіко–екологічних ризиків та загроз на секторальному, регіональному та транскордонному рівнях дозволяє виявляти, враховувати, якісно оцінювати, попереджати вплив ризику у широкому спектрі проблем секторальної екологізації та послабляти конфлікт економічних та екологічних цілей.

Авторами визначено профіль побудови стратегії екологобезпечного секторального розвитку регіонів приморського типу, в основу якого покладено принципи: відповідності, невизначеності, нелінійної однозначності процесу екологізації, системності, комплексності, орієнтації на попередження можливих загроз та розробки превентивних заходів захисту. Обґрунтовано моделі адаптивного управління ризик–подіями на секторальному рівні, які враховують методологічні принципи ризик–орієнтованого підходу до процесу екологізації; обов’язкової стандартизації ризик–менеджменту; обліку максимального числа факторів ризику функціонування суб’єктів господарювання в динамічних умовах економічного середовища та формують сукупність секторальних превентивних заходів, пов’язаних з попередженням або зниженням до можливо низького рівня руйнівного впливу ризикових випадків.

Надано визначення загальних закономірностей формування ризик–профілів секторальної екологізації (морегосподарського, агропродовольчого, паливно–енергетичного комплексів в їх структурному розумінні), які відображають архітектуру можливих ризиків, вразливість сектору до несприятливих подій для екологоорієнтованого галузевого розвитку, визначають джерела ризику, стратегію ризик–менеджменту та вибір варіанту секторального управління.

Розроблено пропозиції щодо створення професійних стандартів з управління ризиками екологобезпечному розвитку секторів економіки, не існуючих раніше на відміну від сфер інвестиційної і виробничо–комерційної діяльності, вимог до системи ризик–менеджменту, можливих регуляторів та заходів протидії ризикам екологізації для суб’єктів господарювання, які реалізують політику екологоорієнтованого розвитку. Визначено сутність інституціоналізації превентивного захисту від ризиків екологізації секторального розвитку, що визначає інституційну архітектоніку, організаційне забезпечення, усунення інституційних деформацій, які у сукупності здатні забезпечити екологічну безпеку функціонування суб’єктів господарювання та стимулювати розвиток процесів екологізації різних сфер економіки.

Авторський колектив сподівається, що робота буде корисною для фахівців в області економіки природокористування, здобувачів наукового ступеня, студентів закладів вищої освіти та всіх зацікавлених даною проблематикою осіб.

Автори будуть щиро вдячні за всі висловлені зауваження до представленої роботи та пропозиції щодо можливої творчої співпраці.